Музей Лесі Українки в Ялті - один з чотирьох українських музеїв, присвячених великій поетесі нашого народу. У кожного з них - в Києві, Новоград-Волинському, Колодяжному, що на Волині, - своя історія. Але історія Ялтинського музею, наймолодшого серед них, мабуть, найскладніша.

Три роки з прожитих поетесою 42-х припадає на Крим, з них два вона провела в Ялті. Тисячу днів і ночей її серце билось в унісон з прибоєм Чорного моря. Тут народжувались твори, у яких зупинялись кримські миттєвості, щоб зберегтись в обіймах слова Лесі Українки на віки - "Кримські спогади", Кримські відгуки", "Над морем", "Кассандра" та ін.

На початку 70-х років, напередодні 100-літнього ювілею поетеси, в Ялті виникла ініціативна група зі створення музею Лесі Українки. До неї увійшли ялтинські інтелігенти, краєзнавці, митці, зокрема колишній учень Лесі Українки, винороб-науковець Микола Охріменко, палкі прихильники творчості поетеси Олексій Нирко, Олександр Януш, Остап Кіндрачук та ін. В результаті зусиль ініціативної групи було споруджено пам'ятник Лесі Українці, установлено меморіальну дошку на будинку, де 1897 року вона проживала, започатковано збір експонатів. Однак гоніння національної інтелігенції 70-х років припинило конструктивну роботу над музеєм. Натомість у будинку, звільненому від мешканців з метою вшанування Лесі Українки, була відкрита експозиція так званого "Музею дореволюційної прогресивної російської та української культури" - відділу Ялтинського краєзнавчого музею.

Повністю реставрація будинку завершилась в період краху СРСР. Тоді наступила смуга гострої полеміки: "Яким бути музею?" Відповіддю на поставлене запитання стало відкриття 1991 р. експозиції "Леся Українка і Крим" (до 120-річчя з Дня народження Лесі Українки). Незабаром, 10 вересня 1993 року, під тиском Ялтинського міського товариства "Просвіта", осередку Союзу українок, принципової позиції громадськості опір можновладців було остаточно подолано і в Ялтинському міськвиконкомі прийняли рішення про надання експозиції "Леся Українка і Крим" статусу "Музей Лесі Українка" (на правах відділу Ялтинського державного історико-літературного музею).

Завдяки поповненню фондів музею та допомозі Міжнародного Фонду "Відродження" до 10-річчя незалежності України була відкрита нова експозиція музею - "Ломикамінь". Проте завдання музею - не лише консервація документів, знакових речей епохи тощо, а й наукова, популяризаторська робота, значення якої значно зростає в нинішніх умовах. Музей Лесі Українки не лише пропагує ім'я своєї патронеси, його завдання - відкрити для жителів Ялти та численних гостей курорту розмаїтий світ української культури, який, на жаль, і досі для багатьох наших сучасників є terra incognita. До того ж так чи інакше культурологічна робота музею сприяє утвердженню української державності на Кримському півострові - не гаслами і барикадами, а повсякденним випромінюванням світла, яке кличе до себе здорові націотворчі сили на Південному березі Криму. На базі музею свого часу сформувалась перша українська школа в місті, музейні приміщення стали додатковими аудиторіями для студентів Кримського державного гуманітарного інституту, тут збираються активісти товариства "Просвіта", Союзу українок, "Кримської куті" (клубу української творчої інтелігенції Ялти), заснований ексклюзив-театр "Сім муз"... Ми пишаємось друзями музею, серед яких відомі письменники і вчені, політики і артисти. Зростає українознавча бібліотека при музеї, на ошатній терасі знову народжуються нові ідеї та проекти.

Нещодавно музей відзначив своє перше 10-річчя. Настала пора знайти своє місце і в глобальній Iнтернет-мережі. Сподіваємось, що ми не загубимось в її безмежному павутинні, а зуміємо з його допомогою розпочати новий етап у зростанні горизонтів пломеню, запаленого в кримському курортному місті Ялті творчою іскрою великої поетеси України.

Світлана КОЧЕРГА

ШУКАЄМО СПОНСОРІВ НА НОВІ КРИМСЬКІ ПРОЕКТИ

Олександра Семиліт – бандуристка, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів, студентка Львівської національної академії ім. М. Лисенка, аспірантка Кримського гуманітарного університету (м. Ялта)
На придбання старосвітської бандури, яка буде використовуватись у проекті «Бандурні псалми».

Світлана Кочерга – заслужений працівник культури АР Крим, докторант Волинського національного університету ім. Лесі Українки
На видання посібника «Інтелектуальна парадигма культурософії Лесі Українки» та монографії «Культурософія Лесі Українки. Семіотичний аналіз текстів».

Олександра Вісич – художній керівник Народного аматорського театру «Сім Муз» при Музеї Лесі Українки в Ялті
На постановку вистави «Адвокат Мартіан» за однойменним твором Лесі Українки (до 140-річчя з дня народження письменниці). Режисер – заслужений артист України Тарас Жирко.

e-mail:lesya.museum@gmail.com

20 років незалежності збігаються з 20-річчям Музею Лесі Українки в Ялті
Презентуємо свій «парад імен» – 20 друзів музею. В їх особі вклоняємось пам’яті і вітаємо всіх тих, хто вніс лепту в розвиток Музею Лесі Українки в Ялті. Ім’я їм – легіон.

ПАРАД ІМЕН

	Олексій НИРКО, заслужений працівник культури України, бандурист-педагог, краєзнавець, колишній в’язень сталінських таборів. Душа спільнот ініціаторів музею, невтомний пасіонарій, добрий ангел нашого музею, натхненник і вчитель. Нині в Музеї експонується частина його колекції старовинних бандур.
	Євген ПРОНЮК, голова Всеукраїнського Товариства політичних в'язнів і репресованих, колишній дисидент, герой України. Разом з групою київських інтелігентів проводив велику роботу по вшануванню пам’яті Лесі Українки в Криму, закладав підвалини Музею Лесі Українки.
	Микола ОХРІМЕНКО, колишній учень Лесі Українки, ялтинський вчений-винороб. Один з найвпливовіших ініціаторів створення музею та відкриття пам’ятника Лесі Українки в Ялті. Автор спогадів про письменницю. Зазнав репресій з боку КГБ за культуртрегерську роботу.
	Остап КІНДРАЧУК, ялтинський кобзар, краєзнавець. Один з найактивніших представників громадськості, завдяки якій був відкритий музей. Сприяв поповненню фондів музею документами та матеріалами з власної колекції. Учитель Недільної школи українознавства при Музеї Лесі Українки в Ялті (перша половина 90-х років).
	Микола ВАКУЛЕНКО, кераміст, заслужений майстер народної творчості України. Незмінний співучасник реалізації розмаїтих проектів Музею, автор двох персональних виставок, а також призів творчих конкурсів, запроваджених з метою вшанування письменниці, учитель Недільної школи.
	Олександр ЛАШКО, голова ялтинської «Просвіти» (90-і роки). Лідер національно свідомих українців Ялти, які різноманітними засобами впливали на розбудову української державності на Південному узбережжі Криму. Нині живе і працює в Києві. В його особі з вдячністю відзначаємо допомогу музею численних ялтинських просвітян.
	Надія ПЕТРЕНКО, співачка, заслужена артистка України, перша голова Союзу українок Ялти. Учитель Недільної школи українознавства, промоутер Музею за кордоном. Організатор вечорів пам’яті Лесі Українки. Нині живе і концертує в Італії. В її особі приязно згадуємо багатьох союзянок, які залишили свій слід в історії Музею.
	Тамара СКРИПКА, хранитель фондів архіву Української вільної академії наук у Нью-Йорку (ВУАН), дослідник біографії Лесі Українки, кавалер ордена княгині Ольги. Передала в фонди цінні експонати, у тому числі і меморіальні речі, чим сприяла відкриттю Музею Лесі Українки в Ялті.
	Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ, громадський діяч, журналіст (м. Севастополь). Автор сайту Музею Лесі Українки в Ялті. Ініціатор Всекримського конкурсу «Змагаймось за нове життя».
	Ірина КУРОВИЦЬКА, екс-голова Союзу Українок Америки. Під її керівництвом організація тривалий час популяризувала Музей та підтримувала всі його починання. В її особі вклоняємось багатьом українцям-діаспорянам, які зіграли важливу роль у становленні та зміцненні Музею Лесі Українки в Ялті.
	Іван ДЗЮБА, літературознавець, дисидент, Герой України, академікНАНУ, екс-міністр культури України. Завдяки особистому втручанню Івана Дзюби були отримані кошти від фонду «Відродження» на створення нині діючої експозиції «Ломикамінь».
	Василь ВОВКУН,  режисер-постановник, народний артист України, екс-міністр культури України. Організатор та незміний режисер культурно-мистецького свята «Лесина осінь» (1994-2009 рр.), серцем якого був Музей Лесі Українки.
	Микола ТОМЕНКО, політик, громадський діяч, заступник голови Верховної Ради України. Неодноразовий гість музею, дарувальник цінних експонатів, репрезентант інтересів Музею на урядовому рівні.
	Микола КОЧЕРГА, відомий український меценат з Чикаго (США). Надавав фінансове опертя виставам театру «Сім Муз». Дарувальник цінного експонату в фонди Музею. В його особі висловлюємо подяку всім добродіям, які упродовж років зберігають інтерес до нашого музею і сприяють його збагаченню.
	Галя СТЕФАНОВА, актриса, лауреат премії ім. Василя Стуса (м. Київ). Учасниця неодноразових мистецько-театральних проектів, ініційованих Музеєм Лесі Українки. «Хрещена мати» народного аматорського театру «Сім Муз» при Музеї Лесі Українки.
	Володимир НЕМИРА, художник (м. Львів). Автор персональної виставкив Музеї (2010). Подарував музею спеціально написаний оригінальний портрет Лесі Українки. В його особі завдячуємо всім організаторам різноманітних виставок, які понад десять  років проходять у Музеї під час літнього курортного сезону.
	Валентина ОВСІЙЧУК, голова методоб’єднання вчителів української мови та літератури м. Ялти, переможниця Кримського республіканського конкурсу "Учитель року-2007". Учасниця багатьох акцій, організованих Музеєм. Активно використовує у педагогічній практиці екскурсії, музейні уроки, заходи тощо. В її особі щиро вітаємо всіх вчителів Криму, які стали друзями Музею.
	Віктор ВИНОГРАДОВ, художник, член Спілки дизайнерів України, поет, член Національної спілки письменників України. Співучасник низки спільних проектів, що проводяться в музеї. Приятель колективу.
	Юрій ПРАСОЛ, ялтинський шанувальник музею. У своєму заповіті зробив музей правонаступником його заощаджень, вкладених в банки СРСР.
	Безіменний СТУДЕНТ Кримського гуманітарного університету (м. Ялта). Він – найуважніший екскурсант. Для нього готуються більшість заходів, зустрічей. У свою чергу, він – волонтер, перший помічник під час проведення свят: миє підлогу і вікна, носить стільці і лавки, шиє театральний одяг і т. п. Деякі студенти набувають вагомих імен: стають працівниками музею, акторами театру «Сім Муз», захищають дисертації. Змінюються покоління. Але, як і раніше, Музей залишається енною аудиторією для студентів-філологів, майстернею і творчою лабораторією, джерелом національної культури і громадянського досвіду.