Вестибюль

"Давня казка"
(Творчість Лесі Українки на тлі українського літературного процесу ХІХ - поч. ХХ ст.)

Доброго дня, шановні друзі! Ми раді вітати вас у музеї Лесі Українки, відділі Ялтинського державного об'єднаного історико-літературного музею. Пропонуємо вам оглянути експозицію "Ломикамінь", відкриту 2001 року, оголошеним ЮНЕСКО міжнародним у зв'язку з вшануванням 130-ліття великої української поетеси.

З дитячих літ западає нам в душу це світле ім'я, сповнені снаги і потужної енергії рядки поетеси: "Ні, я жива, я буду вічно жити, я маю в серці те, що не вмирає!". Співачка Духу, жертовного служіння рідному народу, людської сили волі, що здатна творити чудеса - такою вона увійшла в літературу, вражаючи сучасників і нащадків тим, що сама була приречена на безкінечну війну з недугами. Кому не знайомі слова Івана Франка: "Від часу Шевченкового "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте" Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як з уст сеї слабосилої хворої дівчини". Тому Леся Українка завше хвилюватиме своїх нащадків не лише творчістю, але і своїм образом. Погляньте на портрет Лесі Українки роботи сімферопольського художника Бориса Луговського. Хіба він привертає увагу кволими руками, у яких поетеса тримала свою єдину зброю - іскристе Слово. Ні, ми бачимо Лесю молодою чарівною жінкою, трохи напруженою, заглибленою в себе. Та особливо бере в полон її погляд, у якому світиться неабиякий інтелект, шляхетність і флер фантазії, яка дозволяла поетесі відкривати все нові і нові світи, щоб щедро дарувати їх своїм читачам.

І ніщо не змогло зупинити талант Лесі Українки - ні її хвороби, ні переслідування українського слова в Російській імперії. Воно - мов квітка - рвалось до високого неба, долаючи всі перешкоди.

То ж не дивно, що, перебуваючи на Південному березі Криму і захоплюючись багатою рослинністю нашого краю, чи не найгостріше поетеса зреагувала на скромну квітку, яку побачила в горах.

… Влітку 1897 року разом з товариством родичів та знайомих поетеса піднімалась на Ай-Петрі. Крута дорога відкривала цілий спектр мальовничих пейзажів. Поступово зникала зелень, величні скелі починали свою непереможну ораторію. І раптом Лесі Українці впала в око квітка, яка (що здавалось неймовірним) своїми пломеніючими пелюстками пробила камінь. Ця вражаюча картина не лише надовго залишилася в пам'яті поетеси, вона відразу прочитала її як знак, як символ.

Квітку ту вченії люди зовуть Saxifraga,
Нам, поетам, годиться назвати її ломикамінь
І шанувать її більше від пишного лавра.

Saxifraga, або ж ломикамінь, дійсно квітка незвичайна. Скромна зовні, вона на відміну від своїх примхливих розкішних посестер здатна проростати у найскладніших гірських умовах. Відомо майже 350 видів ломикаменя. На початку ХХ століття у США навіть виникнула дискусія: чи дійсно тендітні пелюстки і стебельце саксіфраги спроможні перемогти облогу каменя? Це чудо і досі залишається незбагненним. Але тим і дивовижний світ, що в ньому є місце для незбагненного, і для віри в нього.

Та хіба не була врешті-решт таким самим ломикаменем і Леся Українка? - поетеса з країни, якої не було на мапі, зуміла залишити свій автограф на Олімпі світової літератури. І до того ж - вона чи не єдина жінка-письменниця в історії літератури, що отримала визнання національного світоча.

Вітрина 1.

На сьогодні повне зібрання творів письменниці складає 12 томів, хоч до них не увійшли всі твори письменниці. Нове видання її доробку, з яким вона входить у 21 століття, складатиме 15 томів. Але за життя Леся Українка видала не так багато книжок, хоч вони дозволили їй отримати визнання передусім першорядної поетеси. Перед вами три поетичні збірки Лесі Українки. Найперша з них - "На крилах пісень" - побачила світ в березні 1893 року у Львові, за допомогою Івана Франка. Молода авторка замовила за свій кошт всього 500 примірників, частина з яких залишилась в Галичині, а решта була нелегально переправлена на Україну. Слід додати, що на думку першого рецензента книги віршів "На крилах пісень" Осипа Маковея її чи не найзначнішою окрасою став поетичний цикл "Кримські спогади". Наступна збірка, а, як відомо, саме друга книжка поета стає його справжнім іспитом перед Музою, фактично завершила українське поетичне століття: 1899 рік - "Думи і мрії". Видана вона також у Львові і засвідчила неабияке зростання авторки. Про схильність до модерну Лесі Українки переконливо говорить оформлення обкладинки. Безперечно, зі сторінок цієї збірки на читача війнуло свіжим вітром, нездоланною енергією глибоко інтелектуальної і пристрасної натури. Саме в цій книзі поетеса опублікувала поезію "Уривки з листа", написану в Ялті. До Вашої уваги рукопис поезії, присвяченої зустрічі в кримських горах з квіткою ломикамінь. Остання поетична книжка Лесі Українки народилась у Чернівцях і отримала назву "Відгуки". Мабуть, готуючи її до друку, Леся Українка вже усвідомлювала, що більш привабливими стають для неї інші письменницькі жанри, насамперед драматургія, але також і проза.

1911 року видавництво "Дзвін" підготувало до друку книгу Лесі Українки під назвою "Твори", куди ввійшло вибране з написаного за останні роки і показало різнобічно обдарованого майстра слова. Поетеса пішла життя в розквіті творчих сил (1913 р., Сурамі), але література, розвитку якої вона так самовіддано служила, піднялась на новий етап свого поступу.

Вітрина 2.

Леся Українка добре розуміла, що на свідомо обраному шляху на неї не чекають лаври, оскільки література її рідного народу була завжди гнана. Про її переконання яскраво свідчить поезія "На спомин Котляревському". Однак ще у вісімнадцять років вона означила своє покликання: бути "літератором", і ступила на стезю своїх попередників, щоб іти далі, через терни - до зірок.

Своє сходження нова українська література почала з відомої "Енеїди" Івана Котляревського, до Вашої уваги - друге видання цієї книги. Ця книга стала для сучасників справжнім відкриттям можливостей української мови, та для багатьох Котляревський залишився просто сміхотворцем, скромним полтавським чиновником. Однак іскра його таланту опалила душу молодого кріпака Тараса Шевченка, який підняв українське слово на нову висоту, за що був покараний терновим вінком месії. Шевченків "Кобзар" користувався небаченою досі любов'ю народу, та разом з тим саме він спричинив десятилінє заслання автора. В останній рік свого життя поет брав активну участь у підготовці альманаху "Основа", що фактично став першим українським літературним журналом. Але вже через два роки після виходу в світ "Основи" Валуєвський циркуляр проголосив: "никакого малорусского языка не было, нет и не может быть". І треба було мати неабияку мужність, щоб літературну працю цією мовою зробити сенсом свого життя.

Вітрина 3.

Утверджувати українську літературу доводилось не лише творчістю, але й громадською діяльністю. Справою честі на межі 19 та 20 століть стало вшанування письменників, які закладали фундамент національного письменства. Тому визначною подією в культурі нашого народу стало відкриття 1903 року пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві. На це свято приїхали письменники з усіх українських земель, і тих, що входили на ту пору до складу Російської імперії, і тих, які були складовою частиною Австро-Угорської імперії. Перед Вами фотографія визначних українських письменників, зроблена в Полтаві під час свята. Як бачите, в центрі серед них - Леся Українка. На початку ХХ століття її зірка особливо яскраво засвітила на небосхилі українського письменства. Поряд з Лесею Українкою - інші талановиті письменники, відомі і як визначні громадські діячі: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко. Ми представляємо книги деяких з цих авторів, видання, що нині стали справжніми раритетами. До Вашої уваги книга матері Лесі Українки Олени Пчілки для дітей "Зелений гай". Справжнє ім'я письменниці - Ольга Петрівна Драгоманова-Косач. До речі, на святі Котляревського у Полтаві вона одна проігнорувала заборону виступати українською мовою і звернулася до присутніх натхненним словом рідною мовою. Правіше - посмертне видання творів Михайла Старицького, вірного друга сім'ї Косачів-Драгоманових, одного з перших поцінювачів обдарування юної Лесі, який, між іншим, першим продекламував поезію Лесі Українки "На столітній ювілей української літератури" (показ - це друга назва віршу "На спомин Котляревському"). Нижче - прижиттєве видання книжки видатного прозаїка Михайла Коцюбинського, який неодноразово приїжджав на Південний берег Криму і написав ряд творів за кримськими мотивами. Після полтавського форуму українських письменників 1903 року була видана книжка "На вічну пам'ять Котляревському", до якої увійшли твори учасників свята. Опублікувала в ній свої твори і Леся Українка.

Таким чином, на початку століття українська література, завдяки проявленому характеру ломикаменя, запломеніла яскравою квіткою у суцвітті інших національних літератур, засвідчивши власну зрілість і багатогранність, яку передусім уособлювали творчість Лесі Українки та її старшого товариша і брата по перу Івана Франка, - перед вами одне з видань його поем кінця ХІХ століття. Серйозний аналіз здобутків національної літератури зробив Сергій Єфремов, автор відомої монографії "Історія українського письменства", що представлена до вашої уваги (показ). 1908 року була видана перша антологія української поезії, яка показала, що поряд з Франком та Лесею Українкою сформувалась ціла низка самобутніх талантів. Великим успіхом користувавася український театр, що в значній мірі є досягненням драматургів-корифеїв, серед яких почесне місце займає Марко Кропивницький. Поступово різноманітнішою і глибшою стає українська проза, у якій особливу увагу привертала жінка-письменниця і подруга Лесі Українки Ольга Кобилянська - перед Вами одне з видань її новели "Меланхолійний вальс". Справжнім новатором зарекомендував себе молодий письменник Володимир Винниченко (показ книги "Краса і сила"), першим творам якого Леся Українка присвятила грунтовну критичну статтю. Як бачимо, Леся Українка ніколи не обмежувалась світом художнього слова, не меншу вагу вона мала і як науковець та громадська діячка. Власне, сам її псевдонім став символом незламності українського народу в складних лабіринтах історії. Але не слід забувати і про людину, яка обрала дзвінкий псевдонім "Леся Українка". Продовження нашої розповіді дозволить глибше зрозуміти іншу іпостась письменниці, ту, яку знали насамперед рідні і близькі люди - тендітну хворобливу жінку, родом з синьоокої Волині, дворянку за походженням, Ларису Петрівну Косач, яка була приречена на спосіб життя "contra spem spero", на "тридцятилітню війну з туберкульозом", на вічні мандри в пошуках підсоння. Ці мандри знову і знову приводили Ларису Петрівну в Крим, в Ялту. І зараз ми спробуємо уявити, чим було наповнене її життя в нашому краї, для чого я запрошую вас пройти в наступну залу експозиції.

Далі