Головна сторінка
Віртуальна подорож
Раритети
Леся Українка: студії
Літературне краєзнавство
Кримська муза
Музейна тераса
Ялта українська
Меценати музею
Як нас знайти
Музей розшукує
Гостьова книга
Кримський Форум
 


Стежки
Південний берег Криму - край поетичного натхнення. Він надихав Лесю Українку і Олександра Олеся, Миколу Зерова і Христю Алчевську. Хто тільки не брався тут за перо - лірики і філософи, таланти і графомани. Які тільки не писалися тут вірші - лубочні пейзажі, тихі медитації, величні псалми... І повсякчас, ймовірно - і в цю мить, народжуються нові поезії.
Ідею антології на кшталт "Південний берег Криму в українській поезії" важко назвати новою. Ми започатковуємо її інтернет-версію і сподіваємось, що скарбниця віршів буде постійно поповнюватись за допомогою численних шанувальників художнього слова.
Пропонуємо дві рубрики сайт-антології "Кримська муза":

КЛАСИКА

МИТТЄВОСТІ

Перша з них є добіркою віршів, написаних визначними поетами минулого, інша - зібранням текстів наших сучасників.

КЛАСИКА

Микола Чернявський

ЯЛТА


Вона була уся в димах,
У мутносиньому тумані,
А коло моря на домах
Блищали сонця бліки п"яні.
Красою п"яні.
І сп"янів
Неначе й я. Краси такої,
Тих з кості різаних домів,
Тії ажурності легкої
У димносиньому завої
Не бачив ще.
І я стояв
На шумній пристані й дивився,
Аж поки вщерть красою впився,
Всього у душу не забрав [23].


Яків Щоголів

ЯЛТА

Казали: Ялта - Криму цвіт, -
Над нею краще сонце гріє,
І інше небо, інший світ,
І дужче листя зеленіє.

Як я спускався з хмар густих
По жовтих ребрах Чатирдага,
Здавалась в гранях скель крутих
Якась невідома повага.

На камінь з камня біг Салгир,
Вилась гадюкою дорога,
Де срібний струмінь падав з гір,
Де сакля виснула убога,

І з неї вибігши на шлях,
Як неприборкані орлята,
Лякались коней і в кущах
Ховались гожі татарчата…

Остався геть надхмарний край -
Оселя тиші і покою,
І я спустивсь в зелений рай
Долин Аутки й Дерикою.

І правда: Ялта - Криму цвіт, -
У ніг її без грані море;
Над нею неба інший світ
І з листом лист не так говоре.

По взбіччях гір і жовтих скель
Палати в камінь повростали,
Плющі розкинулись до стель
І ганки стіни понизали,-

Орішник широко повис:
Черешні з лаврами сплелися;
Сяга до неба кипарис,
Гілки маньолій повелися...

Сюди б спішити тільки тим,
Хто в світі все, що можна, має,
Але і тут крилом своїм
Не всіх же доля пригріває:

Я бачу неміч, блідий вид
І щоки, червінем покриті, -
Як є - захід, один захід
І з ним благання - "Жити, жити!"

Так хто ж живіт тут знайде вам,
У кого кров уже не грає?
Ні, мабуть, щастя там,
Де є той край, що нас немає.



Олександр Кониський

З СКОРБНИХ ПІСЕНЬ

Біля моря в Криму

І
Не грає безкрає, а тихо шумить,
мов свічки по небі, ті зірки горять;
за хвилею хвиля цілує граніт,
гонкі кипариси байдужії сплять;
лиш кудри з Ливану в далекій чужині
журливу, скорботну розмову зняли
про край незабутній, про любу родину…
Я бачив, що з жалю тремтіли вони…

ІІ
Одна-одинока берізка стоїть,
на гору Ай-Петрі журливо глядить;
ні велетні кедри - сусіди німі,
ні мірти пахучі не ваблять її,
фонтани про неї не мають ваги.
А ген на Ай-Петрі біліють сніги;
туди її думи, туди її очі
пильнують від ранку до темної ночі.
Вона споминає далекі гаї,
де сестри зростають на рідній землі.
Коли б її воля, коли б її сила -
з розкішного парку туди б полетіла…

ІІІ
Дрімає море, вітер спить,
суворі гори сном повиті;
німує пишний кедр; мовчить
і лавр, немов журбою битий;
і тьмяно, сумно круг мене.
Осіння хмура ніч панує,
листок ніде не шолохне,
в пустім тумані все німує..
Отак густа неволі сила
своєю тяжкою рукою
мене покрила, сповила,
немов сповивачем, нудьгою.

Сімеїз, 1895

Дніпрова Чайка

Слава звитязі, побореним горе!

Я в морі купалась, і хвилі
Мене на хребтах білопінних
Пестили, вбирали у перли
І далі несли безупинно.
Я в морі втопала. Зловрого
Сичали ті хвилі співучі,
Раділи вони, що за того
Настане мій час неминучий.
Вони мною тішились дико,
І марш похоронний складали,
Я чула - під тую музику
Чайки-жалібниці ридали.
Зібравши всю силу останню,
Я камінь слизький обхопила,
Я знову почулася вільна,
Воскресла з вогкої могили.
До каменя, мовби до брата,
З надією тулячись ніжно,
Вслухалась: якої складати
Тепера почнуть вони пісні.
Та диво: гекзаметром повні,
Вродливиці хвилі котились,
До каменя, наче до трону,
Облесно й покірно тулились.
І диво: в хвалебнім хоралі
Не чулось ні зла, ні ридання,
І ноги мої цілували
Вони, мов покірні піддані.
І чулось крізь плюскіт їх тихий
В їх мові, в облесній розвазі,
Що всюди побореним лихо,
І слава повсюди звитязі!


МИТТЄВОСТІ

Світлана Кочерга
(з збірки "Димінуендо")

DDD

Кохане місто, хто ти - прима?
Чи ти повія в грубім гримі?
Твоє відкрите надто декольте,
та кожен день з тобою - це святе.


Як шкода - тільки днів тих світлих
стає щораз скупіший відлік.
І не тому, що ти завжди - для всіх,
в тісному колі чужоземних свит.


Бо восени, коли навмисно
зірвуть вітри твоє намисто,
дощем огорне голі плечі шаль
і щезне врешті-решт чванливий чвал,


тоді ти вся моя, о Ялто,
дарований Всевишнім янгол!..
А я? Тебе чекаючи - прости -
не вийду з лабіринту суєти.


Мій шепіт в хорі падолисту
не чуєш ти, кохане місто.
Та знай, що лише Ти і Спас,
кому помолюсь я у смертний час.

DDD

Ще одне літо пішло у тло,
стертий нестерпний серпень.
Дощ розсипає холодне скло,
мокне розбитий серфінг.

З-під парасолі струнка Асоль
шхуни шукає обрис,
та непрозоро хмаринок сомн
ген затуляє обрій.

Так виглядала колись я блиск
шовку кожного літа...
За сподіваннями всіх помолись
перед дверима ліфта.

Та за платани, за гриву гір,
клаптик землі в асфальті,
і за безцінний Господіній твір
тишу в осінній Ялті.


DDD

Як підкрадеться осіннє осоння -
може це міт, а може легенда -
тільки я вірю: в плащі із озона
в Ялту приходить замислений Гендель.

Звично юрбу розважає вже клаксон,
й враз - клавесин? медитації флейти? -
ласка, що в серці приховував класик,
марні до Бога пориви і злети.

Гендель! Це він! Як його не впізнати
в тремолі барв, свічаді природи?
Ллються, як чари, мотиви сонати,
ллються овації хвиль в нагороду.

Сонце застигло над містом і слуха
смуток смичка, якому не стліти.
Стихне ось-ось примадонна Розлука,
слідом за Генделем вирушить літо.

Головна сторінка Віртуальна подорож Раритети Леся Українка: студії Літературне краєзнавство Кримська муза Хроніка Фестиваль "Лесина осінь" Конкурс "Кримська плеяда" Ексклюзив-театр "Сім муз" Студентський клуб "Апостол" Музей кобзарського мистецтва Українська школа Громадське життя Меценати музею Музей розшукує Гостьова книга Кримський Форум