Музей Лесі Українки - особливий серед закладів культури в Криму. Започаткований на хвилі національного відродження, він все-таки переживав досить складний період становлення. Якщо раніше перед гідним вшануванням Лесі Українки в Криму ставила свої бар'єри система, то в 90-і роки на заваді стало матеріальне зубожіння культури. Шістдесятники, які виношували ідею про створення музею в Ялті, могли б підписатись під відомими словами Лесі Українки: "Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила..." Однак реалізувати свою мрію без практичної підтримки держави виявилось непросто.
Свого часу Тарас Шевченко в одному зі своїх листів, розшукуючи меценатів, писав, що будь-яка справа потребує людей і - як це не банально звучить - ...грошей. Будьмо відверті, дефіцит на матеріальну підтримку ще гостріший, ніж на особистостей, здатних продукувати і рухати вперед ідеї. То ж не секрет, що роль мецената інколи беруть на себе самі діячі культури. Зокрема Леся Українка за свій кошт організувала експедицію по записах народних дум, пожертвувавши на це частиною свого приданого, причому не розголошуючи про своє меценатство навіть в родинному колі. А перебуваючи в Ялті, вона вирішила поповнити фонди місцевої читальні, попросивши матір надіслати сюди "Кобзар" Тараса Шевченка, наполегливо підкреслюючи: "І се дійсно слід зробити".
...А через 100 років гостро потребував спонсорів музей Лесі Українки в Ялті.
І вони - з'явились.
І врятували музей. Золотими літерами в історію музею хочемо закарбувати наших друзів, завдяки яким створена експозиція "Ломикамінь" та здійснюються нові проекти:

Міжнародний Фонд "Відродження"

Союз Українок Америки

Фонд ім. І. Багряного

Український Братський Союз

Товариство "Просвіта" ім. Т.Г. Шевченка

Депутат Київської міської Ради Петро Головатенко

Видавництво "Сучасність"

Сестрицтво Святої Ольги (США)

Федеральна Кооператива Самопоміч у Нью-Йорку

Професор Петро Одарченко (США)

УКЛІН ЮВІЛЯРУ

20 серпня минуло 100 років з дня народження
відомого вченого і дослідника Петра Одарченка,
Почесного голови Опікунської Ради Музею Лесі Українки в Ялті

Ім"я професора Петра Одарченка відоме кожному, хто відкрив для себе світ української літератури. Його праці приваблюють дослідників нашого письменства цікавими ідеями, чесним поглядом на події ХХ століття, збереженим наперекір тотальним тенденціям кон"юнктури. Але не менш показовим є і його життя, оскільки Петро Одарченко уособлює когорту тих витязів, що "кладуть своє життя на вівтар збереження і примноження духу нації". І нині він не втратив молодості душі і продовжує докладати свої зусилля задля розвитку української освіти та культури на Батьківщині, хоч більша частина його життєвого шляху пройшла на американському континенті.
Петро Васильович Одарченко народився 20 серпня 1903 року в селі Римарівка Гадяцького повіту на Полтавищині. 1913 року закінчив сільську школу. Щиро перейнявся революційним романтизмом, але не поступився національними цінностями, як це сталось з багатьма його ровесниками. Він став членом гуртка українознавства гадяцької української шкільної молоді, брав участь у праці товариства "Просвіта". Світогляд майбутнього вченого багато в чому формувався під впливом визначної землячки - палкої патріотки Олени Пчілки, матері Лесі Українкивиставах. 1919 Петро навіть жив у будинку Драгоманових, і про цей час він ще довго згадуватиме з неодмінним пієтетом.
Трудову діяльність розпочав народним вчителем в хутірській школі, оскільки одночасно з гімназією закінчив педагогічні курси. Призначений на посаду народного вчителя в хутірську школу. Масштабність його натури дозволила юнакові успішно крокувати до нових горизонтів. Незабаром він став студентом Ніжинського інституту народної освіти, а згодом успішно закінчив аспірантуру, але дисертацію захистити не встиг: 1929 року був заарештований і довгі роки поневірявся жертвою більшовицьких репресій на казахській землі. Після закінчення терміну заслання деякий час працював у Курську, а на рідну землю повернувся лише з початком Другої світової війни. Однак і для окупаційного режиму тип інтелектуала-патріота становив небезпеку, Петра Одарченка звинуватили у приналежності до групи Олени Теліги. Ці обставини змусили науковця мігрувати у чужі світи, де на нього також чекали суворі випобування. Однак Петро Одарченко не зраджував свого покликання. Переїхавши до Нью-Йорка 1950 року, заробляв на хліб по-різному - працював прибиральником на вокзалі, бібліотекарем, перекладачем, кореспондентом, редактором. Але з кожним роком помітно зростав і його науковий доробок, а відтак набирав ваги його авторитет вченого, який працював у галузях літературознавства, мовознавства, етнографії та фольклору.
Слід підкреслити особливо плідний вклад дослідника у вивченні творчості Лесі Українки. Важливими віхами у цьому напрямку стала його кандидатська дисертація та книга "Леся Українка: розвідки різних років", яка побачила світ 1994 року. Заслуговує справжнього подиву його підтримка музеїв Лесі Українки, зокрема наймолодшого серед них - кримського. Мабуть, Петро Одарченко перший з американських українців звернув увагу на становлення музею в Ялті та повсякчас допомагав поповнювати його фонди експонатами. Він і зараз виступає меценатом Музею та української школи в Ялті, за успіхами якої не переставав стежитти з-за океану.
Ми щасливі тим, що визначний вчений так сердечно опікується паростками української культури та освіти на Південному побережжі Криму. Можна здогадатись, що наш сонячний край запав йому в душу ще з молодих літ. Освячений він також незабутньою для Петра Одарченка зустрічю тут з Миколою Зеровим, чиє ім"я нині справедливо стало символом трагедії Розстріляного Відродження. Ось що пише Одарченко в одній зі своїх статей:
"В серпні 1927 року я одержав від секції наукових працівників путівку в кримський будинок відпочинку "Буюрнус" у Гурзуфі. Прибув я туди 15 серпня і мав відпочивати один місяць. І тут, у Гурзуфі, я мав щастя зустрітися і познайомитися з Миколою Костьовичем Зеровим, а також і з іншими видатними діячами науки, літератури та мистецтва, зокрема з П.П. Филиповичем, В.П. Петровим, П.М. Поповим, П.К. Ріттером і композитором М.І. Вериківським". З його спогадів надзвичайно рельєфно постає атмосфера овіяного міфами курорту: "…До моря було трохи далеко; особливо після купання тяжко було йти вгору. Їдальня була на відкритому повітрі. І от тут під час обіду та вечері або і в інший час - особливо після вечері - часто відбувалися надзвичайно цікаві дискусії на літературні, мистецькі та філософські теми". Неважко уявити собі, з яким захопленням стежив ніжинський аспірант за цими дискусіями, як стояв він трохи осторонь під час урочистих проводів Миколи Зерова, коли груав відпочиваючих влаштувала йому справжню овацію, і після коротких промов вручила йому величезний букет квітів. Мабуть, і Петро Одарченко підходив до метра, щоб потиснути йому руку і побажати плідної наукової діяльності. А у відповідь почув слова, які такі важливі для кожного початківця: "Якщо будете в Києві, то обов'язково зайдіть до мене і поінформуйте, як іде ваша праця і які ви маєте труднощі".
Днів через десять в Криму стався страшний землетрус, свідком якого був Петро Одарченко. Він бачив ту страшну руйнацію, яка завдала стихія кримському собору природи.
....А ще через кілька років Дамоклів меч сталінської системи перетворить на духовну руїну всю Україну, опече її землю страшним голодомором. Ми і досі, мабуть, ще не випросталися після страшного лихоліття, яке випало на долю нашій Батьківщині у ХХ столітті. Але час прозріння нації настав, і сталось це завдяки невтомній праці таких невтомних сіячів доброго, розумного і вічного, до яких по праву належить Петро Одарченко.

Світлана Кочерга, Олександра Вісич

Висловлюємо щиру подяку товариству „Кобзар” і особисто Джонові Каркові за передані музею комп’ютери.  

Театр „Сім Муз” при Музеї Лесі Українки висловлює подяку добродія Вільяму Стану (США) за пожертву в сумі 200 доларів на розвиток театру, а також поповнення бібліотеки музею цінними книгами, зокрема виданими українською діаспорою.