ПЕРША ЗАЛА.
"Над морем"
(Леся Українка - ялтинський пілігрим)

Три роки свого життя Леся Українка провела в Криму, з них два припадає саме на Ялту. Ще юнкою вона була зачарована дивовижною природою нашого півострова, однак рано усвідомила, що всі його щедроти їй доведеться сприймати крізь призму скорботи. Тут, "в краю вічного проміння", подекуди Лариса Петрівна відчувала себе зовсім чужою, щастя немов цуралось її у цій "країні світла". З душевним щемом вона писала в одному зі своїх листів: "Нема що казати, сторона ця хоч людьми зневажена, та богом не забута, коли б тільки не була така чужа..." І Ялту вона називає часом чужою, хоч саме наше місто вона вибрала для тривалого проживання навесні 1897 року, зберігши найкращі враження про подорож на Південне узбережжя Криму 1890 року.

Ошатна зелень і безкрайнє сяйво морського плеса налаштовували на святковий лад, дарували надію. " ...я чую,- пише вона до матері 2 липня 1897 року, - як весь мій організм на іншу гаму строїться під впливом сього повітря і моря..."

Разом з тим треба було звикати до нових домівок і налагоджувати побут. Лариса Петрівна неодноразово змінювала тимчасові помешкання, які їй більше або менше подобались. Врешті у неї склався узагальнений образ ялтинської домівки для відпочинку. У своїй експозиції ми не намагались детально відтворити умеблювання конкретної кімнати, опис якої попадається в її епістолярній спадщині. Скоріше наш інтер'єр ближчий до художнього образу, що послужив тлом для 4 дії п'єси Лесі Українки "Блакитна троянда". У ремарці вона пише, що на сцені слід відтворити типове помешкання, характерне для курортної Ялти, скоріше салон, а не спальню.

Етажерка.

Перед вами - машинопис першої п'єси Лесі Українки "Блакитна троянда", надісланий для ознайомлення цензури. Це переклад Лесі Українки російською мовою, над яким вона працювала в Ялті 1897-1898 років за порадою Сергія Мержинського, фото якого займає почесне місце в експозиції. Колишній студент Київського університету Сергій Мержинський був людиною різнобічних інтересів; активний соціал-демократ, м'який і щирий у стосунках з людьми, він легко завойовував симпатію своєю інтелігентністю; цікавився театром, перекладав з англійської мови. Про свого нового знайомого поетеса трохи іронічно відгукується у своїх ялтинських листах, але це курортне знайомство мало своє продовження. Після повернення з Криму поетеса зупинилась в Гадячі, що на Полтавщині, куди до неї приїжджає С. К. Мержинський. На спомин про дні, проведені разом, Леся Українка дарує йому "Книгу пісень" свого улюбленого поета Генріха Гейне мовою оригіналу. Це вельми ошатне видання, в чому можуть переконатись відвідувачі музею, було не просто дорогим дарунком, воно ніби символізує невисловлені почуття, що зародились у дівочому серці. Однак вже через три з половиною роки Сергій Мержинський помирає, до останку тримаючись за руку Лесі Українки. Вона доглядала за ним кілька місяців і біля смертного одра друга написала чи не найсильніші свої твори, що творились в усвідомленні трагедії втрати найдорожчої людини. Може тоді, в спогадах Лариси Петрівни виринали перші безтурботні зустрічі з Сергієм в Ялті на Набережній, екскурсія на Ай-Петрі, розмови про літературу.

Справжній бібліофіл, Леся Українка завжди шукала таких же співрозмовників, опинившись відірваною від близьких людей. І, звичайно, де б вона не була, шукала бібліотеки, щоби втолювати свою спрагу знань. Книги завжди залишались вірними друзями і Лариса Петрівна читала їх повсякчас, причому найрізноманітніші. В Ялті вона записалась до народної читальні, познайомилась з її завідувачем Сергієм Васильовичем Стахановим і навіть намагалась поповнити ялтинську бібліотеку, зокрема просила матір надіслати "Кобзар" Шевченка. Взагалі, бібліотеку ялтинську оцінювала досить високо. Читала переважно російську періодику, перед вами деякі видання збірників "Знання", які Леся Українка читала, перебуваючи в Ялті 1907-1908 років, а також ряд книг її улюблених зарубіжних авторів - Шіллер, Гете, Гюго та ін. Слід нагадати, що Лариса Петрівна була поліглотом, володіла десятьма мовами і завжди намагалась читати літературні твори в оригіналі.

Аптечка.

Однак здебільшого навіть розкіш читання опинялась під забороною лікарів. Як не опиралась цьому Лариса Петрівна, наголошуючи в листах, що вести "рослинний спосіб життя" вона не здатна, але недуга цупко тримала її в своїх оковах. Не випадково у нашій експозиції представлена аптечка, бо нерідко тільки ліки рятували Лесю Українку. Як відомо, в дитинстві Леся захворіла туберкульозом кісток, але пізніше він трансформувався в туберкульоз легенів і врешті - нирок. Разом з тим в Ялті її мучили напади істерії, шкірні захворювання. Кожного разу вона з острахом виходила на вулицю. "...тут я дійшла до такого стану, - признається вона в листі до сестри, - що ЛЯГАЛА в городських скверах, сливе на вулиці, від нападів морочення голови..."

Стіл.

А в листах до матері Леся Українка завжди намагається бути бадьорою, щоб тільки не бентежити її своїми недугами. На прохання родичів, вона детально описує свій побут і харчування. Зокрема в її листах можна знайти меню сніданків, у яких обов'язковим були чай або кава, масло тощо.

Серед посуду, представленого в нашій експозиції, є експонати вельми цінні. Ви маєте змогу побачити чайник та маслянку, якими користувались родичі Лесі Українки. Ці речі стали надбанням нашого музею нещодавно.

Взагалі, сім'я Лесі Українки була дуже дружна. Родичі намагались не залишати Лесю надовго, за що вона була їм надзвичайно вдячна. У Ялті свого часу побували мати Лесі Українки та її батько, тітка Олена Тесленко-Приходько, сестри Ольга та Оксана.

Вітрина 1.

Але особливим святом для Лесі завжди був приїзд брата Михайла. Найстарший з шести дітей Косачів і найближчий за віком до Лесі (у дитинстві їх називали навіть одним словом - "Мішольосія"), він не став літератором, як мріяла матір, а захопився математикою, подавав великі надії як перспективний вчений. Влітку 1897 року Михайло приїхав провідати Лесю в Ялті разом зі своєю дружиною Олександрою Судовщиковою (подругою дитячих літ Лесі Українки, що незабаром ввійде в літературу під псевдонімом Грицько Григоренко), а також тещею. Михайло на ту пору захоплювався фотосправою, яка отримувала все більшу популярність. Він приїхав зі своїм фотоапаратом. В нашій експозиції ми пропонуємо до вашої уваги типовий фотоапарат з тої далекої епохи, зверніть увагу на касети і затвор цього приладу. Михайло охоче фотографував сестру на фоні кримської природи. Може, до серії цих знімків відноситься і фото, яке ви бачите перед вами: Леся Українка та Михайло Косач на пляжі. Відомо, що ялтинські пейзажі особливо захоплювали фотографа-любителя. Десятки знімків він надсилав матері, а чарівних краєвидів тут було досить. Це і Чукурлар, де зупинились Косачі (місцевість, у перекладі з кримськотатарської - "ями", де доктором Ограновичем було відкрито ряд дач), і водопад Учан-Су, що припав до вподоби Лесі Українці, це парки і сквери міста. Та найбільше вабило до себе таємниче і завжди різне море. Зверніть увагу на морський фотопейзаж внизу вітрини - це унікальний експонат: оригінальний знімок Михайла Косача, зроблений в Ялті, який повернувся знову сюди з далеких мандрівок по світу через сторіччя. Музею це фото передала знана біограф Лесі Українки Тамара Скрипка, яка нині мешкає в США. А поряд ще один знімок, який ми отримали завдяки клопотанням Тамари Скрипки. Перед вами фото Лесі Українки та Олени Пчілки, зроблене в Ялті на початку 1898 року доктором Дерижановим. Про цей знімок можна знайти цікаві факти в листах Лесі Українки. Матері вона повідомляє, що фотографія вийшла невдалою ("мабуть, боги туману напустили"), але тут же додає, що доктор Дерижанов пропонує "ради сміху" надіслати її родичам. У пізніших публікаціях вона відома з витягнутою контрастністю, але перед вами ота сама "біла" фотографія, про яку жартома писала Леся Українка. Отож немає сумніву, що поетеса торкалась її своїми руками, нерідко дотикалась зором, пригадуючи своє річне "заслання" у Ялті.

Вітрина 2.

Після Чукурлару, коли роз'їхались родичі, а Лариса Петрівна змушена була залишитись в нашому місті на довший час, вона знаходить собі квартиру в центрі Ялти, на вулиці Катерининській, що нині став музеєм. Його побудував відомий ялтинський архітектор П. К. Теребеньєв у 1884-1885 роках. Пізніше це помешкання у власника барона Жоміні придбала Євдокія Филимонівна Дементьєва, що згодом вийшла заміж за ялтинського присяжного Олексія Яковича Ліщинського. Фотографія споруди столітньої давності, представлена в експозиції, свідчить, що реставратори практично повернули оселі колишній вигляд (праве крило було прибудоване на поч. ХХ ст.) Цей ошатний дім, мабуть, припав до вподоби поетесі своїм мавританським стилем, а в 70-х роках минулого століття ім'я Лесі Українки фактично врятувало будинок для історії культури, оскільки на прохання громадськості та музейних працівників мешканців цієї комунальної квартири відселили і почалась робота над створенням музею поетеси. Прожила тут поетеса недовго, всього три місяці. Відомо, що Леся Українка свою нову адресу повідомляла в листах, а також давала в газеті, де публікує оголошення такого змісту: "Чтица, знающая шесть языков, ищет занятий в городе". І в неї дійсно незабаром появилось два учні. Особливо тепло в своїх листах вона згадує одного з них - Льоню Разумова та його сім'ю. Перед вами оригінальні фотографії: Льоня Разумов у колі своєї родини, мати та бабуся хлопчика. Це були ті поодинокі люди, з якими спілкувалась поетеса в Ялті, бо переважно вона вела тут замкнутий, майже чернечий спосіб життя. Час немов зупинився для Лариси Петрівни, а ностальгія невідступною тінню переслідувала її.

Вітрина 3.

Напередодні Різдва до Лесі приїжджає мати, вдвох вони фотографувались в ялтинському фотоательє Орлова. Мати знайшла для доньки нову домівку - це була досить оригінальна вілла з красивою назвою "Іфігенія", розташована недалеко від цього будинку (на жаль, знищена під час другої світової війни). Певне уявлення про цей будинок, споруджений лікарем Овсяним, вам дасть це любительське фото. Однак для Лариси Петрівни ця оселя запам'яталась не лише скульптурами олімпійський богів, що прикрашали її, а насамперед домашньою атмосферою, яку зуміла створити для неї сім'я лікаря Дерижанова, що на ту пору орендувала цей будинок. На ці півроку припадають зустрічі Лесі Українки з українськими акторами, які гастролювали в Ялті. Спочатку вона пише про лютневий приїзд трупи Миколи Садовського, а на Великдень приїхала і цілий місяць давала вистави трупа за участю королеви української сцени Марії Заньковецької. Знайомі актори заходили в гості до Лариси Петрівни, пропонували підготувати для прем'єри саме в Ялті її драму "Блакитна троянда", але через затримку режисера Михайла Старицького ця прем'єра так і не відбулась.

Вілла "Іфігенія" подарувала Ларисі Петрівні також радість музикувати. З дитинства вона проявила неабиякі здібності до музики, фортепіано у своєму знаменитому вірші вона називала "давнім другом". На довгий час відірвана від нього, поетеса невимовно страждала. У одному її євпаторійському листі читаємо: "Без музики хоч вішайся". Інколи їй доводилось чути, як грають за стіною сусіди "без жодної музикальної кебети", що дуже дратувало. І ось нарешті на віллі "Іфігенія" у її розпорядженні був рояль, можливо, ось такий, кабінетний, фірми "Мюльбах", який ми представляємо в нашій експозиції.

Про високий рівень виконавської майстерності Лесі Українки свідчить список нот, який вона складає для матері з проханням надіслати до Ялти. У цьому списку її улюблені сонати Бетховена, твори Гріга, Вагнера та багато інших славетних композиторів. Леся годинами могла сидіти за роялем, то з дружиною лікаря Дерижанова Катюшею, то сама, переливаючи на чорно-білі клавіші свою душу та свої мрії.

Вітрина 4.

Як не дивно, але за перо в Криму Леся бралась не часто. Приїхавши сюди 19-річною юнкою, приблизно ось такою, як ви бачите на цій оригінальній фотографії, вона мала з собою подарований матір'ю альбом "Poesie", з написом: "…роздивляйся навколо і пиши". Дорожні нотатки 1890-1891 рр. склали поетичний цикл Лесі Українки "Кримські спогади", що вперше був опублікований у львівському журналі "Зоря" 1893 року, а також увійшов до першої збірки поетеси "На крилах пісень" і був високо оцінений читачами. Таким чином, Крим став другою батьківщиною таланту Лесі Українки.

Наступним наслідком перебування поетеси в Криму став поетичний цикл "Кримські відгуки", де авторка показує себе вже зовсім іншою: не просто пейзажистом, а обсерватором (спостерігачем) з багатим і тонким внутрішнім світом, філософом, шукачем нового стилю. Все це проявилось всього в 9 творах, написаних за цілий рік, а пізніше відлунням прозвучало в оповіданні "Над морем" (1898). Та найчастіше Леся Українка бралася в Ялті за перо, щоб писати довгі і бентежні листи до рідних.

На ту пору громадянський пафос все сильніше починає звучати в поезіях Лесі Українки. Вона усвідомлює своє призначення - допомогти українському народові відстояти своє право на вільне життя. Про Лесю Українку як письменницю-патріотку, вірну доньку свого народу, мова піде у наступній залі нашої експозиції.

Далі