ІІ зала

ПОРИ РОКУ

1897 - 1898

Ялта

Уривки з листа
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
...Битим шляхом та крутим
Їхали ми на узгір"я Ай-Петрі;
Вже поминули сади-виногради рясні, кучеряві,
Що покривають підніжжя гори, наче килим розкішний,
Ось уже й лаврів, поетами люблених,
Пишних магнолій не видко,
Ані струнких кипарисів, густо повитих плющем,
Ані платанів розкішних наметів.
Тільки стрічалися нам земляки наші, білі берези,
Явори й темні дуби, до негоди та борвію звиклі,
Але й вони вже зостались далеко за нами,
Тільки терни, будяки та полинь товаришили нам у дорозі,
Потім не стало і їх.
Крейда, пісок, червонясте та сіре каміння
Скрізь понад шляхом нависло, неплідне та голе,
Наче льоди на північному морі.
Сухо, ніде ні билини, усе задавило каміння,
Наче довічна тюрма.
Сонце палке сипле стріли на білую крейду,
Вітер здійма порохи,
Душно...води ні краплини... се наче дорога в Нірвану,
Країну всесильної смерті...
Аж ось на шпилі,
На гострому, сірому камені блиснуло щось, наче пломінь.
Квітка велика, хороша пелюстки свіжі розкрила,
І краплі роси самоцвітом блищали на дні.
Камінь пробила вона, той камінь, що все переміг,
Що задавив і могутні дуби,
І терни непокірні.
Квітку ту вченії люди зовуть Saxifraga,
Нам, поетам, годиться назвати її - ломикамінь
І шанувать її більше від пишного лавру.

1897, Ялта

ЛІТО

...я чую, як весь мій організм на іншу гаму строїться під впливом сього повітря і моря...
(З листа Лесі Українки до матері. 2 липня 1897 р.)

Майже на цілу весну 1897 року недуга прикувала Лесю Українку до ліжка. Цвіли дерева, пустував вітерець - але все це було тільки за шибкою вікна. Поетеса не корилась, мужньо зносила болі і не втрачала оптимізму. Поступово вчилась заново ходити і плекала сподівання на цілющий Крим.

Супроводжувати Лесю випало тітці Олені Антонівні Тесленко-Приходько, чому небога щиро зраділа. Свого часу, збентежена розповідями дорослих про заслання тітки через політичну неблагодійність в Олонецьку губернію, дев"ятирічна Леся написала свій перший вірш "Надія".

Напередодні поїздки поетеса ділиться у листі до О.А.Тесленко-Приходько: "Се перший раз, що їду на лічення з охотою". Вибрала Леся за власним бажанням Південний берег Криму, втішаючись заздалегідь затінком зелені десь на сонячній "просторінні між Ялтою і Алупкою".

14 червня 1897 року у щотижневому додатку до газети "Ялта", де подавались списки приїжджих, знаходимо ім"я Лариси Петрівни Косач та Олени Антонівни Тесленко-Приходько, які поселились в готелі "Маріїно" Бентковського (нині один з корпусів санаторію "Київ" за адресою: вул. Морська, 1). Вікна готелю виходили на Набережну. За кілька днів, втомлені духотою, порохами і невгамовним гамором велелюдної Набережної, Леся з тіткою перебираються в Чукурлар. Точний переклад слова ЧУКУРЛАР з кримськотатарської мови означає "ями", але насправді, як видно на поштових листівках, це були досить мальовничі місця з багатими виноградниками і гостинними дачами, на жаль, знищеними пізніше (зараз територія парку ім. Ю.О.Гагаріна). На ту пору з ініціативи доктора М. П. Ограновича тут була влаштована колонія з 20 будиночків. Перевагою Чукурлара був власний морський берег, лікувальний виноград; відпочиваючі забезпечувалися умеблюванням в будиночках, обідами та прислугою (за бажанням).

Після двох тижнів відпочинку здоров'я Лесі значно поправилось, дошкуляла лише хвора нога. Поступово засмагла, як жартувала сама, стала барви "terracota". Плавання в морі дарувало відчуття сили і спритності тіла. Коли тітка від"їхала, піднявся шторм. Але згодом погода змінилася на краще, немов спеціально задля гостей, яких з нетерпінням чекала Леся Українка.

Гостями поетеси були брат Михайло, його дружина Шура Судовщикова (у літературі відома як письменниця Грицько Григоренко) зі своєю матір"ю Анною Іванівною. У такому товаристві до Лесі повернулося почуття святковості, яке раз-по-раз виникало під час перших відвідин Криму. "...тут дуже гарно і добре, - розповідає вона в листі до сестри, - знов олімпійське повітря, після 5 днів вітру море як дзеркало, і їздити по ньому се просто втіха, варта богів". Михайло Косач робив десятки фотографій місцевих краєвидів, передусім морської стихії. Зберігся знімок, на якому брат і сестра відпочивають на березі моря. Особливо дорога нам фотографія Леся Українки, зроблена Михайлом у тому ж таки Чукурларі. Біля неї зупиняється кожний відвідувач нашого музею - на тлі щедрої кримської рослинності дівоча постать у барвистому українському національному костюмі. Йшов 1897 рік...

Чи не найбільше враження у тому далекому літі залишила мандрівка кінним екіпажем, у плетеному чотирьохмісному "кошику", на узгір"я Ай-Петрі. Саме там поетеса побачила квітку saxifraga, яку назвала ЛОМИКАМІНЬ, побачивши, можливо, у ній посестру за характером.

Літні дні линули напрочуд стрімко. Незабаром Леся Українка попрощалась зі своїми родичами. І хоч з нею ділила помешкання молода слухачка московських фельдшерських курсів, особливої приязні між ними не зародилось. Вірними друзями залишались тільки книги, котрі Леся читала повсякчас, причому найрізноманітніші: "Вдвох біля 86° " норвезького мандрівника Нансена, "Капітал" Карла Маркса, журнали "Русская мысль", "Revue bleue", Новое слово" та інші. З періодикою дуже допомагала ялтинська читальня, якою поетеса охоче користувалась і вважала за потрібне прислужитися зі свого боку. У одному з листів вона пише матері: "... на бога, пришли в тутешню народну читальню "Кобзаря", люди просять дуже, на таку адресу: Ялта, Народная библиотека, Почтовая ул., Сергею Васильевичу Стаханову. Се справді слід зробити".

Можна не сумніватися, що Олена Пчілка виконала це прохання доньки. І, цілком ймовірно, саме такий "Кобзар" київського видання 1895 року (що експонується на виставці) надіслала ялтинським шанувальникам Шевченкового слова.

А тим часом закінчувався "сезон", хоч тепла погода ще обіцяла радість купання, що так благотворно впливало на Лесине самопочуття. І вона приймає рішення "заточить" себе у татарському краю на довший час".

Далі