СПОГАДИ З ЄВПАТОРІЇ

Я вчилася пісні з морського прибою...
( Леся Українка. Зимова ніч на чужині )

Після важкої операції у Відні взимку 1898 року Леся знову потребувала південного клімату, щоб повернути втрачені сили. Напровесні Олена Пчілка повідомляє своїй матері: "Треба, значить, знову їхати в Крим, на морський берег". Напркінці травня Леся з матір"ю та сестрою Ольгою вирушають з Колодяжного в далеку дорогу. Зупинялись в Києві, Каневі (де поклонились могилі Т.Г.Шевченка), Катеринославі, Севастополі. 10 червня у листі до М. Павлика з Євпаторії поетеса пише: "Нарешті добилася до сталої домівки" (Так вона називає будинок Мічри на Фонтанній вул., що в радянські часи перейменували на вул. Революції). Тут вона проведе майже два місяці літа.

Євпаторію вибрали, напевно, завдяки спогадам про морську тишу, якою минулого року зустріло подорожніх це місто. І Леся Українка не пошкодувала, навіть згодом прийшла до висновку, що не варто по Кримові блукати, "бо купання ліпшого від тутешнього нема нігде".

Проте кримську спеку не змогла перенести сестра Ольга, і мати за кілька днів змушена була повернутись разом з нею додому, залишивши Лесю одну. Тепер вона з нетерпінням чекала приїзду старшого брата Михайла. Студент фізико-математичного факультету Дерптського університету, Михайло Косач на ту пору з рідними міг зустрічатись лише на канікулах. Фотографія брата і сестри, що демонструється в експозиції, була зроблена на попередніх канікулах. Допитливий і спраглий до знань, влітку 1891 року Михайло залюбки знайомився з кримською історією. Побував у Балаклаві, Бахчисараї, Чуфут-Кале. Водночас не був байдужим до сучасності з найрізноманітнішими тенденціями у суспільстві. Привіз для Лесі галицькі часописи "Народ" і "Правда" та жваво обговорював з сестрою політичну ситуацію, що склалась на Західній Україні.

Однак улюбленим заняттям обох було просто купання в морі. Вечорами або в негоду вони могли годинами сидіти на березі і вдивлятися в прибій. А інколи брали човен і запливали далеко в море, яке дарувало братові та сестрі відчуття справжньої казки:

Нічко дивна! тобі я корюся.
Геть всі темнії думи сумні!
Не змагаюся вже, не борюся,
Потопаю в сріблястому сні.

До уваги відвідувачів той "сріблястий сон" на тогочасній поштовій листівці "Євпаторія. Вид на море вночі".
Євпаторійське літо 1891 року продовжує жити і дихати у трьох віршах Лесі Українки: "Безсонна ніч", "На човні", "Негода". Всі вони опубліковані вперше у львівському журналі "Зоря" початку 1893 року в числі інших поезій, написаних в Криму, під загальною назвою "Кримські спогади" з посвятою братові Михайлу. Оригінал цієї публікації представлений в експозиції.

Остаточно укладений цикл "Кримські спогади" став перлиною першої поетичної збірки Лесі Українки "На крилах пісень", що побачила світ під редакцією Івана Франка також в Галичині, у Львові, на початку березня 1893 року. Поетеса замовила за свій кошт 500 примірників, з котрих лише частину переслали нелегально самій авторці, оскільки - нагадаємо - видання книг українською мовою у царській Росії після 1863 року було під забороною. За 100 літ, сповнених катаклізмів, з того першого тиража залишилося обмаль примірників. Тим більше заслуговує уваги перше видання творів Лесі Українки, що демонструється в музеї.

Слід додати, що в цій книзі також опублікована закінчена в Євпаторії поема "Місячна легенда", присвячена матері Олені Пчілці.

Отож літо в Криму залишило плідний слід у творчості Лесі Українки. Поліпшилось і здоров"я поетеси, а ще більше - настрій. "А тут саме сонце та море своїм блеском та грою додає мені одваги і надії", - читаємо у її листі до М. Драгоманова.

Однак після від"їзду брата від листів поетеси уже не віє такою бадьорістю, як раніше. По-справжньому стривожились родичі несподівано отримавши телеграму, де повідомлялось, що Леся захворіла на червневий тиф. В той же вечір Олена Пчілка виїхала в Крим. І хоч хвороба виявилась легкої форми, до кінця сезону залишатись в Євпаторії не було сенсу. На початку серпня ослаблену, з чадрою на постриженій голові, Пчілка перевозить доньку в Бесарабію, де в селі Шаба побіля Акерману, "трохи ближче до нашої сторони", їй належало зміцніти після недуги.

Так закінчилось ще одне літо Лесі Українки на Кримському узбережжі. З часом у спогадах воно виринатиме суцільною радістю, розкішним фейєрверком світла на різноколірному морському тлі. Поетеса, доля до якої аж ніяк не була милосердною, інколи у своїх чорно-білих буднях сама дивувалась своєму райдужному сприйняттю в юності кримських краєвидів. Пропливаючи повз береги півострова влітку 1904 року, Леся Українка на пароплаві пише поезію "Спогад з Євпаторії", у якій запитує сама себе:

Чи се ж та "країна світла"
і прозорої блакиті,
де колись я забувала,
що десь є негода в світі?

Так, це була вона - "країна світла і прозорої блакиті", до якої знов і знов вестимуть дороги Лесі Українки.

Далі