ДО "ЗАГУБЛЕНОГО РАЮ"

Щоб тута жити, треба мати крила!
(Леся Українка. Байдари )

Бахчисарайські враження луною озивались у серці поетеси цілу дорогу до Севастополя. А звідти починалась ще одна мандрівка - до Південного Берега Криму. І була вона, мабуть, не менш романтичною.

"...виїдемо кіньми через Байдари в Ялту", - напередодні повідомляла Олена Пчілка синові Михайлові про вибраний маршрут. Отож належало перетнути Кримські гори.

Дорога була складною - її можна простежити за картою путівника Г.Москвича "Крим", розгорнутій у вітрині. Втомлені мандрівники, як правило, з нетерпінням чекали зупинки біля Байдарських воріт. Ця споруда архітектора К. Ешлімана (її можна розглянути на фотографії) з 1842 року добре знана мешканцями та гостями Південного узбережжя. Саме з Байдарських воріт морська далечінь ставала доступною звільненому від гірських кайданів зору подорожніх, і видовище це сприймалося як щедра винагорода за втому. Григорій Москвич так описував незабутні моменти на Байдарах: "... турист робить кілька кроків до камінних воріт, за якими раптом, немов за велінням чародія, перед ним відкривається розкішна панорама Південного берегу, що лежить внизу, ніби в глибокій безодні біля безмежного моря".

Не одну поетичну натуру Байдарські ворота надихнули на піднесено-схвильовані вірші. Не могла не відгукнутись всім своїм єством на побачене і Леся Українка, захоплена і вражена до глибини душі, про що переконливо свідчать рядки поезії "Байдари":

Чи се той світ, загублений, таємний,
забутий незабутній рай наземний,
що так давно шукають наші мрії?

Такими побачила поетеса з висоти гір мальовничі кримські місця - куди вирієм відлітають безкінечні ключі мрій.

І далі дорога втішала екзотичними краєвидами, вишуканими на слух назвами поселень та садиб, почутими легендами. Зокрема легенда про ЧОРТОВІ СХОДИ знайшла відображення у Лесиному вірші "Мердвен".

І нарешті на горизонті з'явилися обриси Ялти, де Олена Пчілка та Леся Українка планували два дні чекати на круговий пароплав.

Тогочасна Ялта нараховувала лише чотири з половиною тисячі жителів, але з кожним роком росла і ставала дедалі популярнішою як курорт.

Зупинились гості з Волині, на думку дослідників, у готелі "Едінбургський". Вільного часу залишалось не так багато. Очевидно, наступного дня Леся Українка з матір"ю та її знайомими знайшла дачу В.К.Цибульського, що по вул. Басейній. Цю оселю хотіли відвідати у Ялті чимало шанувальників творчості С.Я. Надсона, який провів тут останні місяці свого життя. Лише 24 роки топтав ряст Семен Надсон. Віршами цього талановитого морського офіцера, дитинство і юність якого пройшло на Київщині, зачитувалась вся Росія. Після смерті поета у Ялті 1888 року його твори продовжували видаватись великими тиражами. В експозиції представлена книга поезій С. Надсона 1917 року.

Знала і любила вірші земляка Леся Українка. А відвідавши його останній притулок, поетеса гостро відчула, як трагічно кримський рай може перетворитись у пекло. Ці думки навіював навіть зовнішній вигляд дачі Цибульського, яку можна побачити на фото. Найдокладніше прокоментують знімок спогади Олени Пчілки: "Дача залишила дуже сумне враження, усамітнена, похмура, настільки смутна, що я не уявляю собі журливішого місця... Темні тони фарби, меланхолійна вежка, зачахла зелень, зарослий садок з розлогою плакучою вербою на першому плані над самітньою лавкою поблизу фонтану, що вмовк". Цей пейзаж і настрій знаходимо також у вірші Лесі Українки "Надсонова домівка у Ялті". Перетнувши поріг опустошеної дачі, Леся збентежено пройшла по її кімнатах, зупинилась перед свічадом на голій стіні... Чи не відблиск свого майбутнього побачила вона у млі того свічада?

Але нікому з присутніх не могло спасти на думку, що через століття один з ялтинських будиночків називатимуть Лесиною домівкою, і сюди приходитимуть шанувальники творчості поетеси, яка вперше завітала до Ялти по дорозі додому після лікування.

В середу, 22 серпня 1890 року, мати і донька Косачі піднялись на палубу пароплава, що відправлявся в Одесу.

Але з Кримом вони розпрощались ненадовго.

Далі