Музей Лесі Українки в Ялті. Віртуальна подорож.

Світлана КОЧЕРГА

ІФІГЕНІЯ В ТАВРІДІ

В час гарячий полудневий
Виглядаю у віконце:
Ясне небо, ясне море,
Ясні хмарки, ясне сонце.

Певно, се країна світла
Та злотистої блакиті,
Певно, тут не чули зроду,
Що бува негода в світі!

Тиша в морі... ледве-ледве
Колихає море хвилі;
Не колишуться од вітру
На човнах вітрила білі.

З тихим плескотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем, -
В"ється стежечка злотиста.

Править хтось малим човенцем,
Стиха весла підіймає,
І здається, що з весельця
Щире золото спадає.

Як би я тепер хотіла
У мале човенце сісти
І далеко на схід сонця
Золотим шляхом поплисти!

Попливла б я на схід сонця,
А від сходу і заходу,
Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду.

Не страшні для мене вітри,
Ні підводнії каміння, -
Я про них би й не згадала
В краю вічного проміння.

Час, моя пісне, по волі буяти,
Послухать, як вітер заграв понад морем.
(Леся Українка. Грай, моя пісне!.. )

У 1890 році, коли Лесі Українці виповнилось 19 років, київські лікарі порадили їй поїхати до моря. Наприкінці весни Ольга Петрівна Косач (мати поетеси) пише у листі до своєї матері: "Лесю мы решили повезти на лечение в Саки, есть такие лечебные грязи в Крыму (...) ...в Саки нужно будет пробыть недель три, да после нужно еще купаться в море недели две. Главное же, что это так ужасно далеко. Ну, да что делать. Это неизбежная неприятность!". Вдвох з матір"ю і приїхала Леся до Криму в липні 1890 року.

Людина сильної волі і владного характеру - таким залишиться образ О. П. Косач в історії і пам"яті народній. Досить звернути увагу на фото, яким відкривається експозиція в першому залі. Вдивляючись у її вродливе обличчя, доречно згадати слова Д.Донцова: "А головно - її вдача, безкомпромісова, мілітантна, горда, що можна побачити й на її портреті... нічого з солодкавости української Марусі, а цілість - повна жіночого чару, краси, і детермінації".

Етнограф, фольклорист, громадський діяч і письменниця, Олена Пчілка стала прикладом працьовитості і цілеспрямованості для своїх шести дітей. І в усіх її справах пульсувала любов до України, любов жертовна, дійова, здатна долати здавалось би неприступні мури фортеці царизму. Яких зусиль потребувало, наприклад, видання українських книг та часописів на ту пору! Хто знає, чи відоме було б нам зараз ім"я Степана Руданського, ялтинського лікаря, що пішов з життя майже невідомим як літератор. Саме Олена Пчілка вперше видала книгу творів Руданського 1880 року, ще не знаючи, що її старшій доньці судились ті ж випробування, що й автору іскрометних співомовок: захворювання туберкульозом, сподівання на море, притулок у тій самій невимовно-далекій Ялті...

У першій вітрині демонструється одна з дитячих книг Олени Пчілки "Зелений гай" 1914 року, де на титулі заслуговує уваги скромний напис: "Перша книжка, видана в городі Гадячі мовою українською". Вперше - це так властиво для Олени Пчілки! Але, звісно, навіть вона не могла передбачити, що її донька серед плеяди українських поетів свого часу стане ПЕРШОЮ, і, безперечно, ПЕРШОЮ жінкою-письменницею у світі, чия творчість стане свічадом народного генія, менталітету співвітчизників, найвищим злетом національної духовності.

Важко переоцінити внесок Олени Пчілки в формування таланту Лесі Українки. Пізніше мати згадуватиме: " В дітей мені хотілося перелити свою душу й думки, і з певністю можу сказати, що мені це вдалося". Ось і в Крим Леся приїхала з альбомом "POESIE", подарованим їй матір"ю з таким побажанням: "Роздивляйся навколо, де не будеш, - і пиши..."

Згодом, коли вірші, що заповнять чисті аркуші альбому, стануть після публікацій відомими, Іван Франко у статті "Леся Українка" ("Літературно-науковий вістник", 1898, т. ІІІ, кн. 7) відзначить багатообіцяючий дебют поетеси. На сторінках цього часопису, оригінал якого представлений в експозиції, поряд зі світлиною юнки у народному костюмі, читаємо: талант Лесі Українки "тільки що у-перве широко і сьміло розмахнув крилами до власного лету, тільки що показав себе у повній силі і показав нам, чого ми можемо бачити в будущині від сієї писательки".

Однак в Саках, звідкіль поетеса почала "розглядати" Крим, вона не написала жодного вірша, жодного листа. Сакські грязі, якими лікували дівчину в єдиному на той час лікувальному закладі цього кримського містечка, на користь їй не пішли. Регулярні процедури були досить виснажливі, що підтверджує навіть стара фотографія, яка зафіксувала сакських пацієнтів приблизно того часу. Зі спогадів Лесиної сестри Ольги відомо, що поетеса розповідала близьким, "яка там пекельна спека була, яка нудьга, як тяжко було зносити грязеві ванни". До того ж у Саках захворіла на малярію Олена Пчілка, і Леся аж змарніла від турбот за неї.

Мінорний настрій відступив лише, коли переїхали в Євпаторію, де подорожніх зустріло живописне, лагідне море, гомінливі чайки. Леся сама почувала себе окриленою весь цей десяток днів, котрі присвятила купанням, як приписували медики. Морські ванни - це не грязеві. І вплив на фізичний стан Лесі вони мали якнайкращий. Не дивно, що тут рука поетеси відразу потягнулась до пера. Її перший вірш, написаний в Криму, - "Тиша морська". Це поезія юної дівчини, захопленої дивовижним довкіллям; піднесена інтонація вірша відкриває вразливість і щедрість душі авторки.

Другий вірш - "Грай, моя пісне!" - суголосний першому, хоч у ньому увага зосереджена на тому, як море здатне надихати митця, повертати йому жагу праці:

Плинь, моя пісне, як хвиля хибкая, -
Вона не питає, куди вона плине,
Линь, моя пісне, як чайка прудкая, -
Вона не боїться, що в морі загине.

Цей вірш можна прочитати в розгорнутій збірці "Український декламатор" (1904 р.), що служила своєрідною поетичною антологією на початку ХХ століття. А у рукописному альбомі "POESIE" авторка під цим віршем додає: "Серед моря 17 серпня".

В цей день Леся з матір"ю на пароплаві вирушила до ще одного кримського міста - Севастополя.