Музей Лесі Українки в Ялті. Віртуальна подорож.

Світлана КОЧЕРГА

ІФІГЕНІЯ В ТАВРІДІ

Живемо все-таки під Дамокловим мечем...
(З листа Лесі Українки до сестри Ольги. 23 квітня 1907 р.)

У 1907-1908 роках доля Лесі Українки знову попадає у поле притяжіння Криму. На цей раз під Дамокловим мечем опинилось здоров"я її друга Климентія Васильовича Квітки. Завжди самовіддана у ставленні до друзів, поетеса вирішує будь-що відправити Квітку з холодного Києва на південь з його богоданним цілющим кліматом. Грошей вистачало тільки на три місяці в Криму, і Леся Українка вважала за потрібне бути повсякчас поряд з другом.

З Климентієм Квіткою вона вже була знайома майже 10 років, і він зі свого боку не раз намагався бути поруч у скрутний для неї час. Юрист за фахом, за покликанням Квітка був музикознавцем-фольклористом, хоч по-справжньому його талант науковця розквітне пізніше. В експозиції демонструється відтиск статті К.В.Квітки "До питання про тюркський вплив на українську народню мелодику".

Захворівши на туберкульоз, Климентій Квітка відчув сердечне піклування Лесі Українки. У березні 1907 року вдвох вони виїхали до Севастополя. Там зупинились в готелі Кіста, але місцевий лікар порадив їм влаштуватись на Південному березі. Важко добиралися в ландо до Алупки, але і там виявилось холодно, незатишно, навіть закрутила метелиця, тому мусили шукати притулку в Ялті.

Спочатку Леся Українка та Климентій Квітка поселились в готелі Д.Бенуа "Ялта" (тепер готель "Хвиля") по вул. Садовій. Звідсіль поетеса виходила дуже рідко - лише на пошту та в аптеки. Решту часу проводила в номері, напружена тиша якого порушувалась тільки урочистими дзвонами Собору Олександра Невського, що знаходився поблизу.

Через три тижні, коли Климентію стало трохи краще, знайшли собі приватне помешкання: дачу Розанова по Гірському проспекті (зараз вул. Павленка, 3), де утримував свій пансіон п. Деніке. Тут до певної міри поетеса відновлює звичний ритм життя. Повернувся інтерес до лектури, серед інших видань читає газету "Рада", журнал "Рідний край", які їй надсилають до Ялти. Поступово береться за перо. "Поважним ділом" вважає переписування драматичної поеми "На руїнах", щоб надіслати її до збірника "З неволі", який готувався у Вологді на допомогу політичним засланцям.

Як і попереднього разу в Ялті, відчуває закличність античних мотивів. Але якщо взимку 1898 року вона намагалась проникнути у світ Іфігенії, то нині її уяву хвилюють образи батьків таврідської жриці - царя Агамемнона та його дружини Клітемнестри. З ними (згідно з міфами) наприкінці життя зійшлися шляхи-дороги віщунки Кассандри, твір про яку Леся Українка розпочала в Італії 1902 року. У Ялті поетеса "вигладжує" сьому та восьму глави і пише епілог. Під останніми рядками "Кассандри" стоїть дата: 5 травня 1907 р. Цей твір побачив світ в числах 1 та 2 журналу "Літературно-науковий вісник". Перший номер журналу, що, як відомо, Леся Українка отримала в Ялті, експонується в музеї. Перечитуючи публікацію, авторка знайшла ряд помилок, про що негайно повідомила у листі до редактора М.С.Грушевського. Таким чином, "Кассандра", один з найвищих злетів Лесі Українки-драматурга, багатьма нитками пов"язана з Ялтою.

Ялтинська весна 1907 року ознаменувалась також створенням драматичного діалогу "Айша та Мохаммед" на основі мусульманських легенд. У цьому творі, де порушується проблема шлюбу і подружньої вірності, мимоволі вгадуються думки поетеси про власні сімейні узи і навіть пророче бачення майбутнього, найвірогідніше, на підсвідомому рівні.
Леся Українка і Климентій Квітка розуміли, що вони у лабетах туберкульозу зобов'язані і надалі допомагати одне одному. Дружня підтримка зміцнювала надію на рятунок, все це сповна вони відчули в Криму. Після повернення з Ялти Леся Українка і Квітка вже не розлучались. 25 липня вони обвінчались у Вознесенській церкві на Деміївці у Києві. Буквально через тиждень поетеса повідомляє сестрі Ользі: "Тим часом все гаразд, ніхто нас нічим не мучить, і ми собі збираємося у Крим".

Звідти легше й думкам розлітатись
по всіх українах...
(Леся Українка. Весна зимова.)

Подружжя Квіток усвідомлювало, що здоров'я обох не дозволить їм жити постійно в любих для серця місцях. Необхідно було знову перебиратись на Південь. Шукали край, що розташований відносно недалеко і де Квітка міг би працювати за фахом. Вибір зробили на користь Криму. Напередодні одруження К. Квітка звертається в Сімферопольський суд з проханням перевести його на роботу в Крим зі званням старшого кандидата на судові посади (докладну записку можна прочитати в експозиції).

Безперечно, в Криму Лесю Українку приваблювала насамперед Ялта, яку вона вже добре знала. Окрім благотворного клімату, місто обіцяло культурне середовище, про яке також думалось перед від"їздом на тривалий термін. Особливо імпонувало те, що в Ялті періодично мешкали українські письменники та діячі культури, з якими Квітки мали б нагоду спілкуватись.

На межі ХІХ та ХХ ст. Ялту дійсно облюбувало чимало визначних діячів української культури. Правда, Леся Українка тут зустрічалась лише з одним колегою по перу - Олександром Олесем (справжнє прізвище - Кандиба), що сталось в кінці літа 1908 року. Слід додати, що Українка вважала Олеся надзвичайно талановитим ліриком. І він, як поет, багато чим зобов"язаний Ялті. Влітку 1906 року Олександр Кандиба приїхав сюди молодим автором невідомих широкій публіці віршів на відпочинок разом зі своєю нареченою. У колі ялтинської інтелігенції незабаром він знайшов щирих прихильників свого обдарування і за їх рекомендацією почав укладати свою першу поетичну збірку, яку видав наступного року під псевдонімом Олександр Олесь. В експозиції представлена одна з перших публікацій чи не найпопулярнішого вірша Олеся "Чари ночі" у збірнику "Український декламатор".

Однак з багатьма письменниками, що побували в Ялті, дороги Лесі Українки розминулись.

У 1896 році у складі філоксерної комісії на Південному березі Криму працював Михайло Коцюбинський. Пізніше він приїжджав сюди на відпочинок та лікування, зупинявся переважно в Алупці та Сімеїзі. Кримські враження М. Коцюбинського лягли в основу оповідань "В путах шайтана", "На камені", "У грішний світ" та інших. До уваги відвідувачів пропонується книга письменника "Дебют" (1911).

Деякий час товариство Михайлу Коцюбинському в Алупці складав Олександр Кониський-Перебендя, який також неодноразово приїжджав у Крим. Морські краєвиди знайшли відображення у кримських віршах і оповіданнях письменника. Споглядаючи безмежність моря, О.Я.Кониський самовіддано працював над однією з перших біографій великого Кобзаря, що відома під назвою "Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя". Цікаво, що йому вдалося в Ялті навіть видати книгу своїх творів. На обкладинці читаємо: "Ялта, 1900. Друкарня Н.В.Вахтина". Це видання дає підстави вважати, що воно було не одинокою українськомовною продукцією ялтинських друкарень.

А ще на кримському побережжі на ту пору побували Агатангел Кримський, Володимир Антонович, Дніпрова Чайка, Христя Алчевська, Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський та інші непересічні особистості, що залишили яскравий слід в літературі та науці України.

На початку століття українська культура в Ялті почувала себе рівноправною з іншими національними культурами, що також, ймовірно, вплинуло на остаточне рішення Лесі Українки, хоч Крим вона називала "татарським краєм".

Найбільше ялтинські мешканці любили українське театральне мистецтво. З успіхом тут проходили вистави гастролерів. У самій Ялті також сформувалось кілька аматорських колективів. Серед них особливо популярним був театр малоросів-любителів драматичного мистецтва під керуванням Петра Націлевича, що працював з 1906 по 1918 роки. Досить одного погляду на чудом збережену фотографію цієї трупи, щоб погодитись з твердженням краєзнавців - за всіма ознаками це був напівпрофесійний театр: чисельний колектив, багаті народні костюми, афіша. Виготовляли і програмки, як тоді було прийнято, на шовку ліберті. Одна з таких програмок зайняла гідне місце в музеї. З-поміж складу трупи поряд з П. Націлевичем виділялась професійна актриса Марія Азовська, улюблена учениця М. Кропивницького. Публіка приймала українські вистави дуже тепло, про що систематично повідомляли ялтинські газети. З 1908 року у пресі висловлюються думки про спорудження стаціонарного приміщення для Ялтинського українського театру.
Отож у такому місті мали намір поселитися Леся Українка і Климент Квітка.

За горою блискавиці,
а в долині нашій темно.
У затоці чорні води
плещуться таємно.

Блискавиця в небі лине,
а в затоці потопає,
в чорний гріб вода понура
ясную ховає.

Аж тоді скориться світлу
темноводая затока,
як звоює небо ціле
буря ясноока.

як проникне блискавиця
води срібними мечами
і на саме дно загляне
бистрими очами.

Аж тоді на світло світлом
відповість оця затока,
як висока блискавиця
стане ще й глибока.