Музей Лесі Українки в Ялті. Віртуальна подорож.

Світлана КОЧЕРГА

ІФІГЕНІЯ В ТАВРІДІ

Що ж вам написати про своє життя? Воно похоже на піскові часи, сиплеться та й сиплеться собі монотонно...
(З листа Лесі Українки до Л.М.Драгоманової. 26-27 березня 1898 року)

Весна поспішала. Ще не вступивши в свої права, вона примушувала зиму звільняти місце для себе. А Леся Українка продовжувала свої безкінечні битви з нападами недуг. Змінилось на краще тільки те, що тепер пліч-о-пліч з нею був невсипущий доктор Дерижанов.

У колі привітної сім"ї Дерижанових поступово скресала крига і на душі поетеси. Треба належне віддати і музиці, якої завжди раніше бракувало їй в Криму. В музеї експонується типовий кабінетний рояль другої половини ХІХ століття "F. Muhlbach". Саме такий інструмент, можливо, став вірним другом Лесі Українки на віллі "Іфігенія". Вона з задоволенням музичить тут разом з дружиною доктора Дерижанова Катюшею, зокрема, допомагає їй розібрати "Крейцарову сонату" Бетховена. Знайомить вона п. Дерижанову і з українською музикою. На Великодні свята поетеса подарувала їй ноти Дванадцятої шумки М.А.Завадського. Особливо турбувалась Леся Українка про подарунок самому лікарю. У знак подяки за його піклування, за душевну щедрість та на спомин від вдячної пацієнтки вона привітала його зі світлим святом Воскресіння Христового дарунком, що вельми припав до вподоби М.С.Дерижанову, - подарувала сорочку, вишиту подільським візерунком.

Великдень поетеса зустріла у доброму настрої. На пасхальні канікули до неї приїхали дві сестри - Ольга та Оксана. І місто знову стало цікавим і принадним.
Леся майже щодня відправляє сестер на екскурсії, насамперед у місця, де вона побувала раніше: Алупку, Гурзуф, Чукурлар. Побували "гусі", як ласкаво називає Ольгу та Оксану старша сестра, і на водопаді Учан-Су (у перекладі - вода, що висить), зображення якого колись прикрашало поштові листівки (одна з них демонструється в експозиції). На віллі "Іфігенія" свято сестри Косачі відзначали разом з Дерижановими, неабияке враження на вірменське товариство справили писанки, які Леся Українка за національними традиціями розписувала власноручно.

Якраз у квітні в Ялту на гастролі приїхала українська театральна трупа (антрепренер - І. М. Найда-Руденко). Цілий місяць вона давала вистави у місцевому театрі, що внесло певне розмаїття в одноманітні дні поетеси. На ту пору театральне мистецтво України заслужило собі величезну популярність, українських авторів залюбки приймали в Криму. Нерідко показували свій хист і визначні майстри. Наприклад, напровесні ялтинці мали можливість переглянути вистави у виконанні трупи Миколи Садовського. Однак Леся Українка, завжди вимоглива до репертуару і професійного рівня, не поспішала до ялтинського театру.

Виняток вона зробила тільки для царівни української сцени Марії Заньковецької. "Кращої за неї української актриси я не знаю..." - так оцінювала поетеса талант Заньковецької. Не дивно, що в Ялті Леся Українка подивилась виставу за її участю. Поряд зі світлиною Марії Заньковецької в експозиції можна розглянути тарілку із фаянсового сервізу, виготовленого на фабриці Кузнєцова, що подарували актрисі після одного з бенефісів. На цій меморіальній речі характерний вензель з двох сплетених літер - М та З.

Найняла помешкання Марія Заньковецька вдвох з Марією Старицькою недалеко від вілли "Іфігенії". Вечорами разом з іншими акторами дві Марії заходили в гості до Лесі Українки. Особливо було про що поговорити поетесі з Марією Старицькою (донькою відомого письменника), адже їхні сім"Ї здавна приятелювали. Проте найчастіше розмови точились навколо театру і, як правило, зводились до пропозиції влаштувати на ялтинській сцені прем"єру першої викінченої драми Лесі Українки "Блакитна троянда" (1896). Ця ідея виправдовувалась ще й тим, що остання дія п"єси відбувається на курорті, "як, наприклад, в Ялті" - зазначено авторкою у ремарці. І все-таки Леся Українка сумнівалась, чи вдалою буде наспіх зроблена постановка, чи прийме виставу ялтинська публіка, вихована переважно на українських п"єсах з народного життя, де чільне місце відводиться пісням і танцям. Тому авторка не зважилась на такий відповідальний крок, хоч у одному з її листів читаємо: "...хіба вже як Михайло Петрович приїде та нападеться на мене, то, може, у мене не стане сили відпору, ну, та й справа тоді певніша буде". Та режисер М.Старицький (а мова йде саме про нього) в Ялту не приїхав. Безперечно, його авторитет - драматурга, режисера, поета - дозволив би ялтинцям стати свідками прем"єри "Блакитної троянди". В експозиції представленна цінна книга поезій М.П.Старицького, видана після його смерті у вінок пам"яті і шани.

Після від"їзду сестер, а за ними і земляків-акторів, для Лесі Українки час знову почав текти повільно, мов пісок з піскового годинника, але помисли птахами з вирію, яких вже ніщо не спинить, линули додому. Перемога тепла давала надію поетесі на повернення в рідні краї.

28 травня вона сідає на пароплав,що прямував на Одесу.

Завершився рахунок днів Лесі Українки, проведених в ялтинському вигнанні. До року не вистачало всього кілька днів.

Я протовпилась крізь ту щільну юрбу і вийшла на набережну, потім на сквер. І там було людно, але вже не так тісно, як у саду. Свіжий вітерець подихав і коливав біля причалу човна з вітрилами. По затоці снували байдарки, оддалік біліли фелюки*, мов зграя лебедів, тихо плинучи вгорі до горизонта, немов розтаючи. І мені забажалось поплисти за ними услід.
Я найняла собі човен з вітрилом.
- Куди ж правити? - спитав гребець.
- Просто так, - і я показала рукою на горизонт.
Вітрило надулось, хвиля загомоніла, і човен помчав прудко, мов чайка морська; перелетів затоку, поминув мол і загойдався широкими розмахами. Се ми виїхали "на чисте", як кажуть моряки. Править не треба було: вітер і хвиля гнали сами. Човен то здіймався високо, то спускався низько, м"яко і лагідно перебираючись з хвилі на хвилю. Я дивилась на берег, на місто: за кожним рухом човна воно немов коливалось, так, мов посилало прощання. І сонце прощалось: від берега бігли до нас червоні тремтячі стрічки, вони миготіли, мов язики пожежі, на темних, зелених хвилях. Вкупі з ними тремтіла і тінь від узгір"я, вона немов доганяла нас...