Стежки
ЧЕТВЕРТА ЗУСТРІЧ
Лесі Українки та Ольги Кобилянської
Нещодавно в рамках проекту «Літературні музеї в
гостях у Ялті» відкрита виставка «Хтось біленький, хтось чорненький»,
присвячена дружбі двох видатних письменниць Лесі Українки та Ольги
Кобилянської. Виставка створена на основі фондів двох музеїв – Ялтинського
історико-літературного та Чернівецького літературно-меморіального
Ольги Кобилянської, за що висловлюємо особливу дяку директору Володимирові
Вознюкові.
Свого часу Ольга Кобилянська мріяла побувати в Ялті разом з Лесею
Українкою, що нам засвідчує її лист до Христі Алчевської, написаний
1903 р.: «Все було моєю мрією виїхати раз на море освіжити душу свою
видом його – і не вспіла. Укладала плани з Лесею Українкою поїхати
до Ялти – та дарма. […] Я ніколи, здається там не буду. ... лише мріями
лечу в далечину і купаю в морі смутну душу свою». До певної міри ми
можемо вважати нашу виставку своєрідним віртуальним здійсненням бажанням
двох подруг.
Виставка «Хтось біленький, хтось чорненький» мовою експонатів дає
ключі до розуміння багатого внутрішнього світу подруг та відтворює
простір їхнього духовного спілкування. Особлива увага в експозиції
приділяється зустрічі 1901 року. Саме тоді Леся Українка «летючою
павутинкою» (за визначенням Ольги Кобилянської) прилинула на Буковину
після важкої втрати свого друга Сергія Мержинського. У Чернівцях в
особі Кобилянської вона знайшла не лише літераторку з європейським
мисленням, «екзотичну квітку», яка здатна була надихати і дратувати
поцінювачів тогочасної української літератури, але насамперед душевну
людину, духовну посестру, щирого друга. Не дивно, що, приречені на
високість думки, а відтак втомлені самотністю, подруги, опинившись
віч-на-віч, відчули себе винагородженими небаченою відвертістю, довірою,
ніжністю, що здебільшого нам дарує тільки омріяний вирій.
Героєм безкінечних діалогів Лесі Українки та Ольги Кобилянської нерідко
ставав Осип Маковей, письменник, критик, видавець, який одним з перших
схвально відгукнувся на творчість обох письменниць, звернувши увагу
читачів на імена, які згодом стануть гордістю національного письменства.
Своєю чесною працею Осип Маковей завоював своє місце в українському
літературному процесі. Та з висоти нашого часу не менш цікавим є і
той факт, що він зумів полонити серце Ольги Кобилянської. Ця історія
кохання, на жаль, немає щасливого кінця.
Через кілька років Леся Українка вийшла заміж за Климента Квітку,
який свого часу супроводжував поетесу в її поїздці по Буковині. І
Ольга Кобилянська безмежно раділа сміливому кроку подруги (Квітка
був молодший за Лесю Українку на 9 років), у своєму привітанні зізнавалась,
що цей шлюб повернув їй віру у велике святе кохання…
Кожний з листів великих письменників є безцінним документом, що заслуговує
золотої рамки нашої пам’яті. Серед них – листи Ольги Кобилянської
та Лесі Українки, представлені на ялтинській виставці. Варто нагадати,
що після зустрічі подруги вже практично не повертались до офіціозу
на кшталт «дорога товаришко». Минали роки, а письменниці продовжували
свою епістолярну гру, називаючи в листах одна одну «хтось чорненький»
і «хтось біленький» та завершуючи їх зазвичай словами «Хтось когось
любить».
На виставці експонується чимало власних речей Ольги Кобилянської,
спеціально привезених з Чернівців: книги з її бібліотеки, саквояж,
окуляри у футлярі, віяло, чотки, шкатулка, капелюшок, гребінь, ґердан
та ін. У автобіографії «Про саму себе» Ольга Кобилянська писала: «Одна
праця, одне перо, ба власне моє, зробило мене тим, чим я є…». На виставці
відвідувачі мають унікальна можливість побачити справжню ручку Ольги
Кобилянської, з якою вона багато років схилялась над чистими аркушами.
Пересікання творчих та життєвих доріг подруг засвідчують часописи
«Літературно-науковий вісник» з їхніми публікаціями, книга «Некультурна»
Ольги Кобилянської, якою захоплювалась Леся Українка, ноти їхнього
улюбленого композитора Гріга (експонати з фондів ЯІЛМ).
Зелена Буковина, що так приваблювала Лесю Українку і де вона провела
чи не найщасливіші дні свого життя (так вважав Климент Квітка), представлена
картиною художниці-любительки Леї Прункул. Саме ця румунська приятелька
Ольги Кобилянської подарувала письменниці сувенір – так зване «море
в пляшці», оскільки славетна співачка гір так і не побачила справжнього
море за життя.
Заслуговують уваги листівки з видами Чернівців, Кімполунга кінця ХІХ
– поч. ХХ ст., фотографії письменниць, їх друзів та родичів.
Не секрет, що бажання заглянути за ширму творчої іпостасі письменника
завжди притаманне читачеві. Запрошуємо всіх гостей курортної столиці
України неквапливо пройтись залою виставки «Хтось біленький, хтось
чорненький», яка розгорнута в Музеї Лесі Українки (вул. Катерининська,
8). Сподіваємось, що знайомство з нею дозволить по-новому осмислити
квітуче єднання душ авторок «Царівни» і «Королівни».
Світлана Кочерга, к.філол.н.,
старший науковий співробітник Музею Лесі Українки (відділу ЯІЛМ),
член НСПУ.
1. Фрагмент виставки „Хтось біленький, хтось чорненький”
2. Символічний письмовий стіл. Меморіальна ручка Ольги Кобилянської.
3. Особисті речі Ольги Кобилянської
