Д. Новохатський
(м. Ялта)

Основні сфери взаємодії образів дон Жуана та його слуги
(на матеріалі "Камінного господаря" Лесі Українки та "El burlador de Sevilla" Тірсо де Моліни)

Однією з найвідоміших вічних тем літератури є історія молодого спокусника зі знатної родини, який методично зваблює жінок з різних країв і майже одразу кидає їх, шукаючи нової пригоди.
Дон Жуан, дон Ґуан, дон Хуан, навіть дон Джованні, - ім'я його змінювалось. Але постійною прикметою залишалось іспанське походження, безвір'я та жахливий цинізм вчинків молодого героя.
Розвиток цього сюжету відбувався на тлі середньовіччя, коли дуже сильними були позиції клерикальної літератури, і, як складової її частини, численних мораліте і містерій. Немає сумніву, що саме з них до дон-жуанівської теми проникла ідея відповідальності за свої гріхи, а як пряме її втілення - раптова смерть розпусника за допомогою "Божої руки". Синтез виявився настільки вдалим, що виник стійкий стрижень життя Дон Жуана: безтурботне дитинство - весела розбещена молодість - показово страшна загибель.
Саме так репрезентувався вже згаданий мандрівний сюжет у першій художній обробці - п'єсі "El burlador de Sevilla", що вийшла на початку XVII сторіччя з-під пера Тірсо де Моліни, іспанського ченця. Вона стала основою багаточисельних подальших варіацій, що належать як ґрандам світової літератури - Шіллеру, Пушкіну, Лесі Українці, Меріме, так і менш відомим авторам - Хосе де Еспронседі, Ніколасу Ленау, Томасу Шедвілу.
"El burlador de Sevilla" запропонував сталу конфігурацію основних персонажів: Дон Жуан - Анна - командор ордена Калатрави, який виступає в різних творах то батьком, то чоловіком донни Анни. Саме ця трійця образів переходила з твору в твір, змінюючись не зовнішньо, а внутрішньо під впливом ідей відповідних часів та епох.
Незмінно знаходилося місце у сюжеті ще для однієї особи - слуги дон Жуана, що виступає спочатку як Каталінон, потім (у Мольєра) - Сґанарель, Пушкін назвав його Лепорелло, а Леся Українка знову повернулася до мольєрівського варіанту імені.
Випадає з цієї схеми лише "Дон Жуан" Байрона, де лише одного разу говориться про супутників дон Жуана: "Его сопровождали двое слуг" [1], але ці персонажі швидко зникають, про Анну чи командора взагалі немає й згадки. Скоріш за все це пояснюється тим, що зміст Байронівського "Дон Жуана" зовсім не відповідає іншим однойменним творам: не тільки відсутні всі традиційні герої, але й сам дон Жуан з нахабного звабника перетворюється на безвольну жертву переслідувань то іспанської дворянки Юлії, то грецької чарівної розбійниці, то жінки султана. Все це дає змогу викреслити "Дон Жуана" Байрона з переліку творів, присвячених саме севільському жартівнику.
Іншу спробу оновити тему дон Жуана зробила Леся Українка в драмі "Камінний господар", і їй це вдалося набагато краще, оскільки при новому наповненні збережено як структуру історії, так і її цілісність.
Широко відомий вислів самої Лесі Українки, яка казала про напевну неспроможність сучасників осягнути справжній зміст своєї драми.
Дійсно, Леся Українка мала право це сказати, суперечки щодо характеру основних героїв тривають досі. Ю. Шерех зазначав: "У "Гамлеті" одне тлумачення виключає інше. У Лесі Українки всі плани твору якось химерно співіснують" [ 2].
Ще однією важливою прикметою "Камінного господаря" є безперечне зростання індивідуальності і самостійності другорядних героїв. Ще А.Гозенпуд вдало підмітив, що "увагу письменниці привертали ті постаті з галереї "вічних образів", які були зневажені її попередниками" [3].
Вважається, що при написанні свого твору Леся користувалася лише драмою Пушкіна "Каменный гость", але декілька Лесиних образів мають слабку, ледве помітну суголосність у "El burlador de Sevilla". Це й донна Соль (аналог - герцогиня Ізабелла), і славнозвісна "надмірно вразлива" [4] Долорес, деякі риси якої відповідають змальованим де Моліною Тисбеї та Амінті.
Однак найбільш проіґнорованим і забутим став Сґанарель, який у драмі Лесі Українки нарешті стає повноцінним самостійним персонажем. Найцікавішим виявляється його порівняння з однойменцем з драми Мольєра "Дон Жуан, або Камінний гість" та Каталіноном де Моліни.
Здебільшого критики вважають, що Сґанарель - "примітивний" (С. Наумович) чи "сіра людина" (А. і Г. Марель). Для того, щоб зрозуміти ступінь індивідуалізації слуги дон Жуана у драмі "Камінний господар", треба простежити його зв'язок з Каталіноном, своїм першообразом.
Каталінон - традиційний персонаж свого часу, що було підмічено Степаном Чорнієм. Він писав: "Театр Лопе де Веги вводить певні традиційні персонажі, на психологічний розвиток яких не звертають увагу. Одним із таких персонажів є gracioso, або блазень [5]. Якраз отаким gracioso і є Каталінон, який, знову ж таки за Чорнієм, " виступає контрастом до свого господаря" [6] (це досить суперечлива думка) та "забезпечує комічне тло" [7].
Каталінон і дон Жуан - образи, взаємодія яких досить складна. Їм у драмі де Моліни протистоїть пара Ріпіо - Октавіо, пара добродіїв і поборників загальноприйнятої моралі. Ріпіо, судячи з його поведінки та реплік, любить свого господаря та завжди підтримує його дії. Тандем дон Жуана і Каталінона роздирають протиріччя. Каталінон, на перший погляд, виступає носієм авторської і - ширше - суспільної моралі. Безперечний відбиток і в тому, що сам автор, де Моліна, був ченцем. Каталінон постійно повторює фрази типу:
… Вы коварно и жестоко
Женщин губите, но, верьте,
В том раскаетесь по смерти… [8]
чи
… Время б малость
Вам сеньор, остепениться… [9]
Подібну функцію має і Сґанарель у Мольєра, який з набридливою постійністю повторює : "Ах, какому ужасному господину я должен служить" [10] або "Если бы в нем могла заговорить совесть" [11].
Може скластися враження про слугу дон Жуана як взірця поведінки, як голос розуму, що наставляє Жуана на правильну путь. Сприяють такому тлумаченню і деякі дослідники, які вважають, що Сґанарель - "Санчо Панса навиворіт" [12], а Марель називають слугу людиною, "яка має в собі стільки життя, що й Санчо Панса" [13]. Насправді подібність слуги дон Жуана до вірного зброєносця дон Кіхота примарна. Сганарелем Мольєра чи Каталіноном де Моліни керують лише відчуття власної вигоди (наприклад, крики Сганареля "Ах, мое жалованье, мое жалованье! [14]), а особливо страх. Декілька строф з Тірсо де Моліни дають змогу вважати, що "каталінон" - це закодоване чи зникле з сучасної мови слово зі значенням "боягуз". Поведінка слуги у Моліни повністю продиктована лише обережністю та тваринним страхом. Він каже такі визначальні слова:
…Вот и я боюсь, что кинет
Молнию в Каталинона
Вышний судия и мститель [15].
Крім того, виявляється, що Каталінон - лицемір і бабій. Саме він, тільки-но врятувавшись, намагається звабити Тисбею: "Дай обнять тебя, плутовка" [16], а після її відмови провокує дон Жуана збезчестити дівчину.
Виходить, що протистояння дон Жуана і Каталінона у сфері моралі - фікція, маска, якою прикривається копія свого хазяїна.
У драмі Лесі Українки мотив можливої покари не підіймається Сґанарелем взагалі, а ось в області відносин з жінками слуга явно протистоїть хазяїну. Це показує епізод в печері біля Кадікса; при появі ченця-жінки Сґанарель скрикує: "Щоб їх!" і виходить. Він негативно відноситься до способу життя Жуана, але не вважає себе вповноваженим наставляти його: "Ви не дитина, я при вас не ненька" [17]. Тому не можна погодитись з О. Рисаком, який писав: "І дон Ґуан О. Пушкіна і дон Жуан Лесі Українки малюють слуг (Лепорелло і Сґанарель) як своєрідних віддзеркалень своїх господарів" [18]. Така точка зору підійшла б Каталінону - лицемірному супутнику дон Жуана у де Моліни.
Аріядна Стебельська відносить Сґанареля до "рабських, духово пролетарських душ, що не здібні піднестися до понад фізичного світовідчування" [19]. Важко погодитись з такою думкою. Щодо "фізичного світовідчуття", то матеріалу замало, щоб так впевнено стверджувати цей факт, а ось "рабство" явно заперечується самим текстом драми. Час і місце дії Сґанареля дуже обмежені, але він встигає сказати:
... Я доказав би кращого лицарства,
Якби то я був пан, а ви - слуга [20],
яка свідчить явно не про рабську психіку Сґанареля.
Справжній раб - це Каталінон, який, як вже було сказано, не тільки всюди супроводжує хазяїна, але й наслідує його поведінку. Сґанарель Мольєра - це ще й придворний блазень, "слуга-паяц" [21].
Заслуга Лесі Українки саме в тому, що образ Сґанареля дистанціюється від свого господина, стає більш самостійним і чіткішим.
С. Наумович писала, що його роль "розділена частково з Долорес (опис Жуанових гріхів), частинно субреткою Марікітою" [22].
На нашу думку, перша частина цієї цитати вірна, але з Марікітою у Сґанареля нема нічого спільного, а якщо шукати цій служці прототипів з іспанської чи української літератури, то це буде явно не Каталінон чи Сґанарель, а скоріш Селестина, бо вся роль Марікіти у сюжеті драми зводиться до елементарного звідництва.
Сґанарель у Лесі Українки, крім іншого, вперше осмілюється перечити дон Жуану. Він стає на бік Долорес, коли дон Жуан відмовляється від неї. Показовий такий діалог:
Дон Жуан. Яку я гарну вигартував душу!
Сґанарель. Чию? Свою?
Дон Жуан. Ущипливе питання,
Хоч несвідоме!
Сґанарель. Думаєте, пане? [23]
В. Агєєва вважає, що Сґанарель промовляє це, "виконуючи традиційну для класичної драми функцію" [24]. Питання стоїть у тому, що має дослідниця за "традиційну функцію", бо, як сказано вище, Сґанарель Лесі Українки підкреслено нетрадиційний. Репліка Сґанареля, виходячи з нової конфігурації його образу, скоріш означає, що питання-таки свідоме. Це знов протиставляє слугу господарю. Поведінка Сґанареля справляє враження, ніби він осторонь спостерігає за наближенням пригод дон Жуана до розв'язки, але не робить нічого, щоб його зупинити. Такому враженню сприяє і його специфічний гумор.
Каталінон - справжній блазень, який постійно смішить публіку то своїм страхом перед всіма і усім, то псевдорозумними монологами на кшталт:
… Страшно море в непогоду,
Соли в нем довольно тоже.
Ну, зачем в него, о боже,
Влил ты не вино, а воду [25].
Своїм беззастережним міркуванням Каталінон органічно єднається з дон Жуаном.
Леся Українка залишила лише окремі риси традиційного комізму в образі слуги звабника. Відомо, що вона боялася схожості з "пошлими" водевілями свого часу, але не дарма Леся так цікавилася Шекспіром, про що писав Є. Ненадкевич, стверджуючи вплив "Макбета" на Лесину драму [за 26]. На нашу думку, образ Сґанареля має зв'язок з іншою трагедією Шекспіра, також непересічною - "Гамлетом", а точніше - з образом гробарів Офелії.
Їхній чорний гумор цілком відповідає поведінці Сґанареля, коли той каже про шпагу дон Жуана: "Може, й шпага когось не варта" [27], а особливо тоді, коли хазяїн ловить його на підслуховуванні останньої розмови з Долорес, і дон Жуан шокований грубою відвертістю слуги.
Можливо, зміна характеру комічності Сґанареля пов'язана із зникненням такої риси в образі самого дон Жуана, і якщо раніш у цій сфері Каталінон і дон Жуан виступали як уособлення комічного тла всієї драми, то тепер ця риса для Сґанареля стає індивідуальною.
Таким чином, навряд чи Сґанарель є "психологічним відпряженням та дзеркалом комічності ідеалів центральних персонажів драми..." [28], бо якось непомітно ця комічність взагалі зникла в драмі Лесі Українки "Камінний господар".
Отже, в "Камінному господарі" Сґанарель є не третьорядним персонажем, як свідчить поширена серед дослідників думка, а образом з індивідуальними якостями і рисами характеру. Найкраще цю індивідуалізованість можна побачити у порівнянні з його традиційними попередниками - Сґанарелем Мольєра і особливо Каталіноном Тірсо де Моліни.
Відповідно до змін образів змінюються і сфери їхньої взаємодії: у Лесі Українки трансформується загальне комічне тло, що об'єднує дон Жуана і слугу в "El burlador de Sevilla", зникає протиставлення дон Жуана і слуги як голосу розуму і голосу розпусти, натомість у Лесі Українки Сґанарель протиставляється Жуанові у відношенні до жінок, тоді як у Моліни слуга переймав поведінку хазяїна. Водночас образ Сґанареля відривається від Жуана, індивідуалізується і стає повноправним учасником подій.

ЛІТЕРАТУРА
1.Байрон. Д. Г. Собрание сочинений в 4-х т. Т. 1. - М.: Правда, 1981. - С.118.
2.Гуменюк В. Шлях до "Одержимої": Творче становлення Лесі українки-драматурга. Сімферополь: Таврія, 2002. - С.226.
3. Гозенпуд А. Поетичний театр. - К.: Мистецтво, 1947. - С. 9.
4.Наумович С. "Камінний господар" і "Дон Жуан" (Розділ із дисертації "Два Дон Жуани - французький і український")// Леся Українка. 1871-1971. Збірник праць на сторіччя поетки. - Філадельфія, 1971-1980. - С. 111.
5. Чорній Степан. Дон-Гуанівській мотив: Тірсо де Моліна, О.Пушкін, Леся Українка // Записки НТШ. Т.224. Праці філологічної секції. - Львів, 1992. - С. 122.
6. Там же. - С. 125.
7. Там же.
8. Молина Тирсо де. Севильский озорник или Каменный гость// Испанский театр XVI-XVII вв. (Библиотека мировой драматургии). - М.: Арт + N, 1996.- С. 341.
9. Там же. - С. 361.
10.Мольер. Полное собрание сочинений в 3-х т. Т. 2. - М.: Искусство, 1986. - С.112.
11. Там же.
12. Бордонов Жорж. Мольер. - М.: Искусство, 1983. - С. 193.
13.Наумович С. "Камінний господар" і "Дон Жуан" (Розділ із дисертації "Два Дон Жуани - французький і український") // Леся Українка. 1871-1971. Збірник праць на сторіччя поетки. - Філадельфія, 1971-1980.- С. 116.
14. Мольер. Полное собрание сочинений в 3-х т. Т. 2. - М.: Искусство, 1986. - С.160.
15. Молина Тирсо де. Севильский озорник или Каменный гость// Испанский театр XVI-XVII вв. (Библиотека мировой драматургии). - М.: Арт + N, 1996. - С. 389.
16. Там же. - С. 328.
17. Леся Українка. Зібрання творів в 12 т. Т. 6. - К.: Наукова думка, 1977. - С. 117.
18. Рисак О. У дзеркалі Дон Жуана (Мандрівний сюжет у по трактуванні Д.-Ґ. Байрона, О. С. Пушкіна та Лесі Українки)// Укр. мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2000. - №2. - С. 57-61.
19. Стебельська А. Образи волі і рабства в драмах Лесі Українки// Леся Українка. 1871-1971. Збірник праць на сторіччя поетки. - Філадельфія, 1971-1980. - С. 212.
20. Леся Українка. Зібрання творів в 12 т. Т. 6. - К.: Наукова думка, 1977. - С. 117.
21. Бордонов Жорж. Мольер. - М.: Искусство, 1983. - С. 194.
22. Наумович С. "Камінний господар" і "Дон Жуан" (Розділ із дисертації "Два Дон Жуани - французький і український")// Леся Українка. 1871-1971. Збірник праць на сторіччя поетки. - Філадельфія, 1971-1980. - С.109-123. - С. 122.
23. Українка Леся. Зібрання творів у 12 т. Т. 6. - К.: Наукова думка, 1977. -С. 122.
24. Агєєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. - К.: Либідь, 1999. - С. 122.
25. Молина Тирсо де. Севильский озорник или Каменный гость// Испанский театр XVI-XVII вв. (Библиотека мировой драматургии). - М.: Арт + N, 1996. - С. 327.
26. Одарченко П. Леся Українка. Розвідки різних років. - К.: Видавництво М. П. Коць, 1994. - С. 123.
27. Українка Леся. Зібрання творів у 12 т. Т. 6. - К.: Наукова думка, 1977. - С. 122
28. Розумний Я. Від "Севільського ошуканця" до українського Дон Жуана// Слово і час. - 1993. - №6. - С. 27.