ПРОЗА

Дмитро Новохатський

ПОСМІШКА ДИЯВОЛА

1
Йшов дощ. Орей несміливо постукав у двері. Відчинила немолода жовтоока служниця з великим синцем, що вигравав усіма кольорами веселки. Не кажучи жодного слова, привела його до графа. Той одразу дає зрозуміти, хто тут хазяїн - кам'яне лице, сухі та короткі вітання, немов град улітку. Хочеться тікати від цієї людини якомога далі, але… Робити нічого, гроші потрібні усім, а відомий колись генерал Садеєв, той самий, що сидить перед вікном, пообіцяв непогано заплатити за замовлену п'єсу…
Не гаячи часу, він каже:
- Якщо мені сподобається твоя музика - отримаєш асигнації, якщо ні - вини себе. За три тижні можна було вигадати щось гідне.
…Потекли гірською річкою стрімкі перекати мелодії, ніжної, тендітної, печальної… Здавалося, сама муза спустилася з Парнасу та й ллє гіркі сльози…
…Важка кришка роялю геть не відбила усі пальці; з такою нестаречою силою штовхнув її граф Садеєв.
- Геть звідсіль ! Я хочу, щоб мої гості були веселі, а не ридали, слухаючи ці тортури над душею!
Це не музика!
- Але…
- Ніяких "але"! Йди, а то виштовхаю сам у шию!
І Орей пішов. Усі надії зруйнувалися в одну мить, та хто купує, той диктує умови…
Позаду почувся скрип дверей, що відчиняються.
- Гей, студентику! Ось тобі за псування паперу! - і ляскіт монет втонув у калюжі. Орей зупинився. З одного боку, він розумів, що на ці гроші можна буде купити харчі, на деякий час забути про голод. Але уся ницість зневажливої подачки пробудила заснулу стару сімейну гордість. Ні! Ці гроші йому не потрібні! Хай один з багатьох немічних бере їх собі, а Орей здатний заробити таланом інші!

І він поволі пішов між сірими похмурими будинками.

2

В небі висів повний місяць. Дув холодний вітер. Вулиці здавалися вимерлими: жодного світлого віконця. Саме так було в ту мить в душі Орея. Куди, що, де - всі питання змішалися в одне велике незрозуміле ціле. Прийшов до тями студент на далекій окраїні міста, де доволі часто бував раніше. Тепер кроки були впевненими, бо він знав, куди йти. В кінці вузького провулку стояв старий дерев'яний будинок. Це був відомий на всю околицю шинок. Музика знав, що за ним розташувався середньовічний цвинтар. Саме тому корчма і отримала назву "Посмішка диявола".

Важкі сутінки тільки деколи розрізали тремтячі леза свічок. Відвідувачів було зовсім небагато, і Орей, скільки не намагався, не зміг знайти жодного знайомого обличчя. За центральним столом хтось гучно розповідав про свою невірну дружину, ще декілька чоловіків спали на підлозі. Дві повії робили вигляд, що заглядають у люстерка, хоч насправді стріляли очима у кожного. На невеличкій естраді модний оркестр жонглював акордами "Пекельної сюїти".
Орей обрав собі місце біля малесенького вікна. Він поступово зігрівся, йому стало тепло. До нього підійшла жінка, що обслуговувала клієнтів, і спитала, чи буде він пити.
- Я б з радістю взяв кухоль пива, але мені нічим заплатити.
- Що за проблема, любий юначе. В тебе на шиї висить ось такий гарний ланцюжок із золота, напевне, фальшивого? За нього я принесу тобі пива.
- Ти що, стерво? Це є реліквія, і вона не вимінюється, - сказав Орей.
- Ну, як хочеш! - і відійшла.
…Цей ланцюжок з хрестиком червоного золота дала Ореєві, помираючи, мати. Він згадав її слова, шепіт у лихоманці: "Синку, моя надіє, ніколи не знімай його з себе. Цей святий знак принесе тобі удачу". Дивно, він давно позабув цей наказ, але коштовність завжди була при ньому досі… "О, чорт, все це брехня! Де моя удача?" - спитав самого себе музика.
- Жінко!
- Так, пане. Надумали?
- Згоден за два пива і шматок м'яса. І швидше.
- Будь ласка, паничику. Давайте сюди, - і нетерпляче простягнула брудну руку. - Який гарний хрестик! Моєму хазяїну він дуже сподобається!
Орей пив напій та розмірковував над своїм становищем. Він не вважав винним себе, та й насправді так воно і було. Своїм головним ворогом парубок зарахував графа Садеєва, який принизив його. Ноти і зараз лежали поруч…
Пиво було міцне, пахуче, і хміль вже простяг свої ласкаві щупальця до юнака. Він знову і знову пригадував сором сьогоднішнього дня і подумав: "Ось якби я був багатим та відомим…"
Від солодких мрій його відірвав різкий стогін дверей. Як стрімка блискавка, в залу увірвався якийсь пан. "Що потрібно багатію в такому місці?" - здивовано вигукнув про себе Орей.
А незнайомець і справді був франт - одяг за останньою модою, шкіряні рукавички, а довершував усе дивний капелюх з яскраво-оранжевим півневим пером.
Він поводився з пияками як давній знайомий, а на студента поглядав блискавично. Зацікавленість - ось що можна було побачити в його очах, незвично зелених. Тим не менш, багатій не підійшов до парубка, а сів у кутку із замовленою пляшкою вина.
Спочатку Орей пильно дивився на нього, але це швидко набридло - людина як людина, п'є, як усі. Невеселі думки однією міцною хвилею заполонили розум музики. Він почав клювати носом та й заснув.
…Стрілка годинника зупинилася на позначці без чверті дванадцята. За спиною Орея хтось чемно хмикнув. Студент раптово здригнувся, немов у нього був напад танка святого Вітта. Але справжньою причиною був той самий таємничий франт, що стояв позаду. Скоріш за все, він вже довго був там і просто розглядав сплячого. Раптово він заговорив, і Орей був дивно вражений: м'якість і переконливість водночас уживалися в цьому голосі. Йому хотілося вірити, розкрити душу.
- Гей, юначе! Ти не проти, якщо я стану твоєю компанією?
Орей довго мовчав, щось підказувало йти звідси негайно, але в таємничому багатієві відчувалася якась цікава сила. Тому "юначе" сказав:
- А чому ні? Сідайте, шановний пане.
Той сів. Десь цілу хвилину вони дивилися один одному в очі. Потім незнайомець скосив погляд на недопите пиво…
- Як звати тебе, хлопче? - обережно спитав він.
- А яке вам діло? Чому я мушу називати вам своє ім'я, коли не знаю вашого?
- Ого, які ми серйозні! - посміхнувся той. - Кажи ти, потім я. Згода?
- Орей.
- Ось і все. А мене називай пан Рудий. Чого було лякатися?
Тільки тепер Орей примітив, що волосся його співрозмовника насправді кольору густої вохри.
- Ось і познайомилися. Тепер ви казатимете,
чого бажаєте від мене?
- Навіщо ж так грубо? Я, звичайно, розумію, в тебе є проблеми…
Орей перервав:
- В мене все гаразд, а якщо б і були, то це нікого не стосується. Дайте мені побути наодинці.
Рудоволосий ніби і не чув його:
- Я можу допомогти тобі. І хочу. Довірся мені і розкажи, а то твоє лице нагадує шкіряну африканську маску.
Юнак хотів відповісти:" Залишите поради собі", та щось його зупинило, і він розповів історію свого життя, не приховуючи найменших відтінків.
Шквал одкровення зупинився раптово, як і почався.
Тиша.
- Гм. Що ж ти тепер будеш робити?
- Не знаю. Не можу навіть уявити.
- Може, тобі потрібні гроші?
- Ні.
- Тоді, мабуть, ти бажаєш помститися усім своїм кривдникам?
- О, так! Заради цього я навіть би зустрівся з дияволом!
- Ну, що ж , друже. Це вже здійснилося, - сказав той тихесенько. При цьому Орей помітив клики.
Якщо би парубок був тверезим, то його б і сліду вже не було. Але дух алкоголю вже захопив його душу і мозок. Тому він просто недовірливо покосився на Рудого.
- А як доведеш?
- Не так це і важко. Я просто покажу свій справжній вигляд, - посміхнувся той.
Через хвилину музика в холодному поті гарячково тягнувся до порожнього кухля.
- Ну, що? Потребуєш ще доказів?
- Ні, більше не треба! Чого ти хочеш?
- Я вже сказав. Хочу допомогти.
Думки Орея гарячково крутилися. "Чому саме я?… Це добром не закінчиться… Що він може запропонувати?…" Юнак зітхнув і сказав:
- Ну, що ж. Викладай свої пропозиції.
- Вони дуже прості. Чого тобі треба? Не соромся, кажи…
- Складне питання. Бачиш, я музика, але мої твори не всім подобаються… Дай мені ноти такої мелодії, щоб я підкорив нею весь світ, став багатим та відомим. І ще - знищ моїх ворогів.
- Все?
- Мені досить цього. Чого ти хочеш натомість?
Саме в ту мить згадався Ореєві його батько, Олексій. Тато дуже поважав старовинні легенди, особливо про нечистих. Там диявол або чорти купували душу за земні багатства й зникали. Невже і зараз все буде, як у казках? "Я не можу віддати душу. Як я буду писати музику?". Та у відповідь на своє невисловлене вголос запитання парубок почув сміх:
- Невже ти віриш цим байкам? Мені не потрібна душа - в пеклі їх і так багато. Це пусті вигадки. Мені навіть робити із нею нічого. Ні. Я прошу в тебе всього нічого - один день твого життя.
- Це як?
- Розумієш, ми, діти темряви, самі не можемо вийти на світло. Але якщо в нас є людське тіло, то все гаразд. Ти не знаєш, як я хочу побачити сонце!
- Не знав, що нечисті - таки романтики.
- Ти майже нічого про нас не знаєш. Зрозумій врешті-решт, що я хочу від тебе тільки один день! Ти молодий, скільки в тебе їх ще буде?
- Ну, все. Я згоден, - сказав Орей, ніскільки не вагаючись.
- Розпишись! - і рудий підсунув студентові якийсь папірець.
- Кров'ю?
- Знов ти зі своїми вигадками! Чорнилом! - і підсунув перо. Розглядаючи документ, музика якось відчув, що нечистий почав щезати.
- Зачекай, Рудий! Коли ти почнеш виконувати угоду?
- Вона вже виконується. Я небавом прийду за своїм днем! Пам'ятай про це! - і остаточно розчинився у повітрі.
Через декілька хвилин все виглядало так, нібито нічого не трапилось - п'яні відвідувачі, дивна музика шолудивого оркестрику і дві дівчини в кутку.
Ореєві було радісно і він почав співати пісеньку:

Дві попелюшки
Легкої поведінки
Сиділи і палили
Вдвох…

Очі злипалися, він ще намагався співати, але його вже колихав на теплих долонях сон.

3

Студент прокинувся, як тільки перший рожевий промінь нового дня торкнувся розбитих шибок корчми. Голова боліла просто нестерпно. "Оце привиддя приснились мені! Так сильно я ще не напивався, бо…", - і тут думка його завмерла, на залитому пивом столі лежали аркуші з нотами, але не з тими, котрі він носив вчора. Орей пробіг їх поглядом і зрозумів: так, це справжній шедевр! Посланець пекла не збрехав!
Орей вилетів з корчми на крилах щастя і молодості. Все навколишнє здавалося йому радісним, гарячим, весняним! Колись такий довгий шлях до маєтка Садеєва на цей раз зайняв крихту часу. Ну, що ж…
Знову та ж сама служниця з синцем, тепер сонна…
Граф навіть не встиг спитати нічого, як Орей
підскочив до знайомого клавесину. Тепер студент знав: ця музика сподобається генералові, він буде просто вражений нею! Так воно і сталося.
Подальші тижні були казкою. Садеєв заплатив Орею чимало грошей і запросив у вишукані салони. Всі дізналися, хто такий Орей, яка в нього чудова музика. Виступи, бали, дами змінялися з набридаючою постійністю, а колись вони були такі недосяжні!
Всіх його ворогів було покарано: той, хто відмовив йому в мізерних копійках, раптово розорився.
Дівчина, що підняла на сміх його кохання, померла від розпусти.
Через декілька місяців злету Орея з низів він став знаменитим і таким багатим, що серед музик не було майже заможнішого за нього. Нарешті мер міста запропонував йому прийняти руку і серце своєї доньки. Орей погодився.
…Наближався день весілля. Орей з нареченою сиділи у китайській вежі його розкішного палацу, розповідали анекдоти та плітки і весело посміхалися. Вони були одні. Раптово з вітальні донеслися звуки мелодії, саме тої, що була подарована Рудим. Як давно це було! Але музика не припинялася. Піаніст грав божественно.
- Хто це грає? Це ж не наймичка і не служниця, - сказала дівчина. На її білому личку з'явився переляк.
- Не бійся, люба. Я подивлюся. А ти почекай.
Він почав повільно спускатися сходами і …серце його на мить зупинилося - на роялі грав Рудий. Він нібито і не бачив його, але глухо мовив:
- Га, а ось і ти. Ну, що, чоловіче, час віддавати борги. Я прийшов, щоб попередити - обіцяний день буде дуже скоро. Чекай! - і зник.
Прибігла дівчина.
- Що таке? З ким ти розмовляв? Ти такий блідий!
- Ні, нічого. Тобі здалося. Пішли на вулицю.
…З того часу не було хвилини, щоб колишній студент не згадав про свою обіцянку. Він проклинав ту годину, коли дав її. Щось жахливе обступило його душу, він розумів, що не просто так чорт домагається оболонки його тіла… Але навіщо?
Музика вже не цікавила його і цілими днями Орей сидів задуманий у кріслі. Мріяв про ще одне життя, про новий шанс. Марно.
Так пройшов місяць. Весілля повинно було відбутися завтра, і Орей почав знову забувати свою обіцянку, візит чорта і його попередження.
Вранці музика з донькою мера повинен був вінчатися у церкві. Так воно і трапилося.
…Біля дверей не було де яблуку впасти, а запрошені гості були вже давно в храмі… Ось він, Орей, і його суджена перед священиком. Церемонія розпочалась…
…Юнаку почулося, що хтось тихесенько назвав його ім'я, потім ще раз. Він поглянув туди, звідки доносився голос… Рудий пан стояв збоку та посміхався.
- Йди сюди, мій друже! Саме цей день мені був потрібен!
Орей закляк, але ноги самі рухалися у потрібному напрямку… Він ще чув здивований шепіт запрошених… А потім опустилася темрява.

4

Вітер гнав хмари з півночі.
Орей прокинувся, позаяк йому незручно було спати, щось тверде впивалося в боки. А ось і причина - під кущем не найкраще ліжко. Він встав. Що таке? Весь одяг якийсь опалений, брудні руки…
Студент подивився навколо і пізнав місце, де він опинився - ліс недалеко від міста, але чому? Ох! Угода! Що ж він наробив?!
…Через просіку йшли дві жінки. Він спочатку хотів заговорити з ними, але передумав. Сховався за дерево, сподіваючись підслухати розмову…
- Стара, слухай! Ти чула, що сталося?
- Ні, а що?
- Ти, напевне, глуха або сліпа. Усі тільки про це й говорять. Вчора вранці на весіллі молодий багатій, музика - пам'ятаєш ту чудову мелодію? - збожеволів, вбив свою наречену та спалив церкву із запрошеними. Він зник, але тому, що зараз нема влади, його розшуки марні. Ось чому я завжди…
Що завжди робила жінка, вже не цікавило Орея. Він зрозумів усе. Ось чому такі руки і одяг… Аркуші! Ноти! Як вони тут опинилися? Він знайшов в кишені сірники і підпалив папір…
Це горіли його мрії, його життя.
Ні, не брешуть байки - ніколи не домовляйся з нечистим…
Почав накрапати дощ. Загримів грім.
"Хай прокляття впаде на твою голову, Рудий!" - крикнув Орей і заплакав. Сльози котилися по обличчю.
Орей впав на землю. Йшов дощ.

… Місто зустріло непривітно. Пішла на фабрику. Тяжко працювала. І все мріяла зустріти відданого чоловіка. І зустріла. Гарний, чорнявий, високий, а ще й адвокат!
- Пощастило тобі, Світлано! Оце так хлопця підчепила, - заздрили подруги.
Розписалися. Спершу на руках носив, а коли народилася донька, почав бити, з дому виганяти…
Де й сили взялися вистояти, виростити доню? Красуня!.. Коли отримувала в школі золоту медаль, то радість і гордість огортали материнську душу.
- Мамо, це Ваша. Візьміть. Спасибі за все.
Ох і важке життя! Як ростила, зверталася до чарочки. Вона мені і санаторій, і відпочинок… Чарочка… Пила нечасто, але як вже зап'ю… Ох, донечко, пробач. Така в мене доля.
З останнього тяглася, платила за доньчину освіту.
Чарочка… Як з тобою легко! Всі проблеми позаду. Але потім їх стає немов більше.
Для доні - все… А вона? Якось було зовсім погано.
- Доню, налий чаю… Підвестися не можу.
Доню,..
- Зараз.
І три години марного моління. Чому вона так зі мною? Чому вона, наче равлик?..
Людоньки, що з вами? Невже Антихрист правду говорив:
- Навколо - моє царство!
Невже й, дійсно, панує він, а не Святий Бог?
Людоньки, озирніться, схаменіться! Допоможіть! Собі допоможіть! Рятуйте свої душі, впустіть Добро і Любов у серця! Возлюбіть ближнього свого!..