ПОЕЗІЯ

Ольга Афоніна

Боляче

Камінець, що лежить край дороги
І його обіймає день (чи ніч?),
Не сумує - ні-ні! - од тривоги.
І, ймовірно, його не турбує
(Не турбує поки), що ці дивні,
Самовпевнені завжди "люблю я!"
Лицемірно кричать. Та - не йому.
Камінцю то байдуже напевно.
А малий не потрібен нікому.
То для чого ж ви, люди, розумні,
Так безжально той юно-зелений
(Або може, і сірий) бездумно
Камінець та й ногою пхаєте?
А чи вам коли-небудь згадалось
Особисте дитинство питаєте
( "Не підходь: у мене в армії брат!")
І бажання скоріше сховатись
За надійну спину (знаєш: солдат)?
Камінець то й маленький не плаче:
Де візьмуться у каменя сльози?
А для вас це - велика удача
(Ви ж потрапили каменем прямо
В ціль!). Ось так.

***

Падаю вгору.
Болю не чую.
Землю не бачу.
Вона - штовхає,
Але не тягне.
Небо зелене
(Так я люблю).
Коли зупинюся?
Птах, мо' зіб'є?
А чи літак?
Що, як повітря
Раптом закінчиться?
Ліпше падати вниз -
Просто звичніше.

***

Музика гримає, тисне на мозок,
Нищить думки, руйнує мене.
Музика - привид минулого щастя,
Щастя, що є і назавжди мине.
Музика йде, крокує, стрибає,
Грає у піжмурки, ловить на гак,
Біль відбиває. А може, не так?
По лабіринту прямих моїх звивин
Блукає, тиняється, криком кричить.
Що це таке, як називається?
Звуків набір, що у нервах тремтить.