Робота з конкурсу ім. Марії Фішер Слиж

Міністерство Освіти та Науки України
Управління освіти Севастопольської міської державної адміністрації
Севастопольський міський гуманітарний університет

Поетичні переклади Лесі Українки в кримський період

Студентки групи АР-IV
Петренко Н.Н.

Науковий керівник:
Барашева Д.Е.
Севастополь-2005

Художній переклад має великий вплив на розуміння народом своїх потенціальних можливостей. Він являє собою підштовхуючу силу для розвитку оригінальної творчості, народження нових літературних явищ, де письменники та поети виконують роль батьків та вихователей цієї сили. Такими вихователями стали М. Яковенко, Ю.Федькович, І.Нечуй-Левицький, П.Грабовський, М.Старицький та ін. Відомий російський письменник К.І. Чуковський писав: «Перевод — отличная школа литературного мастерства и, может быть, самая лучшая школа стиля. Ведь никому не приходится с таким вниманием вчитываться и вдумы¬ваться в произведения великих мастеров, как переводчи¬кам» [18, 387-388]. В художньому перекладі важливим вважається бачення перекладачем внутрішнього світу оригіналу, особливою рисою українського перекладу, на наш погляд, є така інтерпретація твору, яка була б зрозуміла для кожного, тому інколи переклад придбає деякий національний колорит. Відомий психолінгвіст В.П. Белянин наполягає, що національні особливості мислення та поведінки фіксуються саме в знаках мови. Він підкреслює, що національно-культурна специфіка слова міститься в семантичних долях, які забезпечують лексичний фон тих, хто володіє цією культурою. За Б.Л.Уорфом, тотожних слів по семантичним ознакам не має зовсім, тому неможливо вірно перекладати з однієї мови на іншу [3, 151 - 153].
Перекладацька діяльність на українську мову до 1905 року було заборонено [10, 133]. Але це не заважило відомим письменникам та поетам все ж таки займатися перекладом іноземної літератури на українську мову і досягти великої майстерності. Більшість перекладів відносяться до 90-х років XIX і до початку XX століття – це переклади з Боккаччо, Байрона, Шекспіра, Гейне, Андерсена, Гомера, Шиллера та багатьох інших.
В історії українського перекладу значне місце відводиться Івану Франку, який в своїй праці «Дещо про мистецтво перекладу» визначив свої тези щодо українського перекладу. Він наполягав, по-перше, на необхідності перекладати з оригіналу, а по-друге, підкреслював, що треба досконало володіти іноземною мовою для зберігання чистоти мови та поетичного замислу [14, 398]. Саме в нього перекладацьким прийомам навчалася і Леся Українка, і вже наприкінці 80-х років разом зі своїми друзями, учасниками київського гуртка «Плеяда», вона розробила програму перекладів творів іноземних письменників на українську мову.
Творчу перекладацьку діяльність Лесі Українки неможливо не зв’язати з її життєвим шляхом, особливо через хворобу письменниці (туберкульоз кісток), від якого вона страждала з самого дитинства. Свою недугу вона трактує як неволю: „Починаю торгуватися за право сидіти години зо дві на день при столі. Невже я коли-небудь буду вільна? Після дев’ятилітньої неволі я досить навчилася скептицизму” [9, т.10, 105]. Суспільна неволя й неволя власна стають нероздільною однією неволею, яка спонукає до гострого світосприймання: до здатності вийти поза межі однозначності, подивитись на одне явище з різних точок зору, угледіти різні тенденції його розвитку. Хвороба змушувала їздити на ліки в різні куточки Європи і, це як слідство, сприяло глибокому знайомству з розвитком іноземних культур. Віктор Гуменюк вважає, що „недуга увиразнила питомі риси талану поетеси, але все ж не вона створила генія” [7, 28]. Важко не погодитися з цим ствердженням, але, як на нашу думку, хвороба, дійсно, була підштовхуючою силою в становленні Лариси Петрівни Косач як великої письменниці й перекладачки Лесі Українки, бо саме недуга викликала зухвалий бунт та жагу непокори до своєї долі.
Саме перекладати письменниця почала ще з юнацьких років. Вона перекладала з російської, польської, німецької, французької, англійської, італійської, старогрецької, давньої індійської та єгипетської мов. Багато уваги Леся Українка приділяла перекладам поетичних, прозових, драматичних творів і наукових праць. Так вона переклала українською мовою «Пропалу грамоту» з «Вечорів на хуторі близь Диканьки» Н.В. Гоголя, «Старуху Ізергіль» М. Горького, поему В. Гюго «Бідні люди», 65 віршів «Книги пісень» Г. Гейне з циклу «Ліричні наспіви» і біля 90 віршів з циклу «Знов на Батьківщині» та багато інших. Її перу належать цікаві наукові праці стосовно зарубіжної літератури («Два напрямки в новій італьянській літературі» (1900), «Нові перспективи і старі тіні» (1901) та ін).
Декілька перекладів Лесі Українки були зроблені в період її мешкання в Криму, де письменниця лікувалась і тимчасово подорожувала. Дослідники виділяють три кримських періоди у житті й творчості Лесі Українки: перший належить до 1890 – 1891 рр., другий – до 1897 – 1898 рр. і третій – до 1907 – 1908 рр. [13, 5].
З цих трьох періодів саме до другого відноситься перекладацька діяльність Лесі Українки в Криму. Другий період охвачує майже цілий рік життя й творчості письменниці, пов’язаний із її перебуванням у Ялті в 1897 – 1898 роках. За цей рік вона написала свій славнозвісний цикл „Кримські відгуки”, приступила до розробки античних сюжетів, займалася перекладами, написала десятки листів [13, 12]. Ялта видавалася їй більшою чужиною, навіть ніж Софія, в якій деякий час лікувалася Леся Українка („Софія мені була б далеко меншою чужиною, ніж Ялта, чужіше від неї трудно здумати місце” [9, т.10, 394]). Відчуття самоти та чогось чужого підштовхнуло письменницю до перекладацької діяльності.
В цей період Леся Українка захопилася перекладами з англійської мови, а саме: поемами Дж.Байрона «Каїн» і У.Шекспіра «Макбет», які відносяться до незакінчених поетичних перекладів, також вона переклала українською вірш Байрона «Коли сниться мені, що ти любиш мене...», який вперше був надрукований в журналі «Рідний край» (1960). В її перекладах яскраво висліджується національне, особисто авторське сприяття вище означених творів. Мабуть, „ніхто так виразно, як Леся Українка, не виявив відкритої універсальним проблемам буття української національної ідеї, ідеї незнищенності глибинних творчих сил природи й людського духу” [7, 27].
Перший український переклад Уілляма Шекспіра (перше дійство „Гамлета”) належав польському поету Павлину Свентицькому, відомого під псевдонімом Павло Свій, його було надруковано в журналі «Нива» в 1855 році. Але переклад цей було зроблено не з оригіналу, а з польського варіанту. Великим досягненням були переклади Ю.Федьковича («Макбет» і «Гамлет») та М.Старицького («Гамлет») [10, 155].
Леся Українка почала працювати над перекладом «Макбета» в другий кримський період. Вона писала матері: „Якось я переклала першу сцену з «Макбета» – пришлю тобі через наших” [9, т.2, 357]. Уцілому письменниця переклала майже три сцени з першого дійства (213 строк). І тут яскраво відображується ії своєрідна інтерпретація твору – вільна асоціація, яка підкреслює голос щирого українця. Перша сцена «Макбета» починається діалогом відьом на полі:
Одна відьма каже:
When shall we three meet again?
In thunder, lightning, or in rain?
І ось як це звучить у Лесі Українки [9, т.2, 318]:
Коли ми стрінемось, сестриці?
Чи в грім, чи в дощ, чи в блискавиці?
Якщо переклад Лесі Українки порівняти з дослівним відображенням цього відривка «Коли ми втрьох зустрінемось знов?/ В грім, в блискавиці або в дощ?», ми побачимо, що Леся Українка ввела слово «сестриці», що, на наш погляд, по – перше, забезпечує більш зрозумілий переклад, що саме відьми збираються зустрітись, а по – друге, цей оклик нагадує таке знайоме звертання дівчини до своїх подружок, що свідчить про національне сприймання твору письменницєю. Семантичне наповнення такого перекладу можна віднести до етнічного стереотипу українців, бо „етнічні стереотипи є вагомим елементом у дослідженні ментальності” [5, 19], а в цьому перекладі просліджується саме ментальна спрямованість.
Леся Українка ніколи не копіює текст, вона утворює новий образ. Так, наприклад, після вище приведеного питання друга відьма у Шекспіра відповідає: „When the hurlyburly's done, / When the battle’s lost and won”. Дослівно це звучить як «Коли занепокоєння скінчиться, / Коли цю битву програно та виграно», ця репліка перекладена у Лесі Українки як «Коли перешумить війна, / І щастя, й горе дасть вона». Щастя й горе вона ставить в один рядок з програшем й перемогою. Тут письменниця натякає саме на результат війни: для когось буде за щастя ця перемога, а для когось – це сльози, біль і смерть.

У Шекспіра:
...Fair is foul, and foul is fair:
Hover through the fog and filthy air.
Дослівно:
...Прекрасне є гидке, а все гидке – прекрасне:
Пари скрізь цей туман й брудне повітря.

У перекладачки виникає поетичний образ прекрасного й потворного, яке вона сприймає як добро і зло [9, т.2, 318]:
...Зло до добра, добро до зла.
Хай вітер несе нас, хай криє нас мла.
Треба відзначити, етнічна спрямованість Лесі Українки впроваджує саме автостереотипи й гетеростереотипи, які вважаються двома різновидами етнічного стереотипу. „Автостереотипи є результатом думок, суджень, оцінок щодо певної етнічної спільності її ж представників. Гетеростереотипи представляють сукупність оцінок про інші народи представниками певної етнічної спільності” [5, 19]. Прикладом національного стереотипа певного англійського етносу вважається таке стійке уявлення, як «англійська ввічливість» [5, 19], наприклад, в речі Дункана:
Оригінал:
O valiant cousin! worthy gentleman!
(О, відважний кузене! Достойний джентльмене!)
А в перекладі Лесі Українки такий гетеростереотип приймає майже схоже тлумачення, але, на нашу думку, все ж таки присутнє українському побратимству («добрий родич»):
От добрий родич! От одважний лицар!
В другій сцені, яка зображує табір під Форесом вояк так описує битву:
...So from that spring, whence comfort seem’d to come,
Discomfort swells...
Точний переклад такий:
...Та звідки то приходить, звідти поміч, здається, мала прийти,
Позбавлення росте...
Леся Українка використовує народне висловлювання: «Так доля привела недолю» [9, т.2, 319], що ще раз встановлює зв’язок письменниці з національним напрямком тлумачення твору, що має саме автостереотипне сприймання перекладачкою процесу війни. Тут письменниця „стверджує відомий український стереотип про визначальність долі в житті людини”[5, 23]. Ця фразеологічна одиниця, яка є споконвічно українською, використана, на нашу думку, з конкретною метою: для „експресивно-емоційної інтенсифікації фраземного значення”, „для створення яскравих, глибоко народних реалістичних образів” [4, 64].
Але також з чинним ставленням до авторської думки письменниця з дотриманням синтаксису і майже дослівно перекладає річ Россе:
Оригінал:
...Till that Bellona's bridegroom, lapp'd in proof,
Confronted him with self-comparisons,
Point against point rebellious, arm 'gainst arm.
Curbing his lavish spirit: and, to conclude,
The victory fell on us.
Дослівно:
...Поки отой жених Белонни був недоступний і
Не зустрів таких, який він є самий,
Меч проти непокірного меча, рука проти руки.
Приборкана його нестримана душа. Як результат,
За нами перемога.
В перекладі Лесі Українки [9, т.2, 321]:
...Та сей жених Беллони, сильне збройний,
Зострів таких, як я сам, не гірших вояків,
Зітнувся меч з мечем, рука з рукою стрілась,
І затремтіла зрадницька душа.
Ми подолали.
«Макбет» в інтерпретації Лесі Українки набуває такого специфічного фактору, як читання міжстрокової інформації, тобто ми сприймаємо переклад письменниці як особливе явище з точки зору українського читача, що забезпечує автостереотипізацію тлумачення твору. Саме це дозволяє наблизити твір великого Шекспіра до народу – це і народні вислівки, і особиста подача іншомовної інформації. „Чуйна Лесина душа, яку плекали високошляхетні родинні традиції, дуже рано пройнялася болем своєї країни” [7, 15], тому й близька їй тематика історичного гніту, піднята в «Макбеті». Тіж самі проблеми: біль, страх, війна, перемога, зрада, зруйнування краю та ін – все це належить серцю українського народу, в історії якого бійки та війни теж мали місце. Сжатість, суворість опису, майже повна співвідносність ритму, розміру і об’єму оригіналу, близькість духа шекспірівського твору робить цей переклад значним явищем в історії українського переклада.
Наприкінці 1897 і початку 1898 року письменниця задумала перекласти перші сцени з «Гамлета», але ця праця тривала декілька років і закінчилася віршами про смерть Афелії та „To be or not to be”.
В листі до матері від 30 березня 1898 р. з Ялти Леся Українка писала про своє зацікавлення драматичними творами Байрона: „Може бути, перекладу шматок «Манфреда» або «Каїна», то теж пришлю... Якось трапилось, що я досі ні в якому перекладі «Каїна» не читала і, певно, се ліпше, бо він зробив на мене найсвіжіше і найповніше враження, ніж всі інші поеми Байрона, що були мені раніш відомі з перекладів... Ні, з Байрона красти не можна, ним треба бути, а хто ним бути не може, то має право тільки перекладати і то без «отсебятины»” [9, т.2, 356].
На підставі цього листа переклад частини поеми «Каїн» датується 1898 роком. Вперше надруковано у виданні творів Лесі Українки в п’яти томах 1954 р. Треба сказати, що поетичне переосмислення біблійних образів було не новим явищем для світової літератури. Тарас Шевченко і Іван Франко трактували Біблію як високо поетичний народний твір.
Із об’ємного загальнокультурного поступу гуманістичної думки Лесі Українки найбільш імпонували саме біблійні мотиви, де реалізується широка сюжетно-образна, ідейно-естетична палітра художнього світу письменника. Біблійна проблематика, особливо ранньохристиянські мотиви охоплює майже половину всієї спадщини письменниці («Вавилонський полон», «На руїнах», «В дому роботи, в країні неволі») [12, 5]. Захоплення Лесі Українки „Каїном” не можна вважати випадковим, бо саме проблеми, що Байрон висвітлює в своєму творі (реальність Бога, межа між добром і злом, бажання жити та ін.), були близькі й зрозумілі письменниці.
Звертання до Бога, саме обрані слова, підкреслюють гармонійність поєднання земного світу з небесним, що передає глибоку філософську думку Байрона. В перекладі першої сцени першого акту „Каїна” Леся Українка намагається дотримуватись змісту байроновської віршованої строфи:
Оригінал:
God! the Eternal parent of all things!
Who didst create these best and beauteous beings?
To be beloved, more than all, save thee-
Let me love thee and them: - All Hail! All Hail!
Дослівно:
Боже! Вічний батьку всіх речей!
Той, що створив ті кращі й прекраснії створіння,
Щоб їх любити більш за все. Збережи себе.
Дозволь тебе і їх любити. Слава! Слава!
Переклад:
Боже одвічний! батьку всього світу!
Ти нам створив найкращії створіння,
Щоб їх любить над все, опріч над тебе.
Дай силу все любити! – Слава! слава! [9, т.2, 310]
Письменниця дослівно перекладає фрази Адама: «батьку всього світу», «створив найкращії творіння», «щоб їх любить», «Слава!». Деякі відхилення від першоджерела: „Let me love thee and them...” (Дай мені любити Тебе і іх) – «Дай силу все любити!» – майже синонімічні. На нашу думку, під поняттям «все» Леся Українка саме і розуміла Бога, тому що Бог – в нас усіх, в кожному, Бог для віруючої людини це все.
Вдалий переклад риторичного звертання Каїна до батьків:
Змій правду мовив: тії дерева
Були в раю. Коли життя добро візьметься
Й знаття добро, то звідки зло береться?
Тотожний байроновському:
The snake spoke truth; it was the Tree of Knowledge;
It was the Tree of Life: knowledge is good,
And Life is good; and how can both be evil?
(Змій сказав правду: це було древо Пізнання;
Це було дерево Життя. Знання це є добро,
Життя – добро. І як обидва можуть бути злом?)
Підняті вічні питання добра й зла підкреслюються діалогом Люцифера і Каїна:
CAIN. And what is that?
LUCIFER. Souls who dare use their immortality –
Souls who dare look the Omnipotent tyrant in
His everlasting faces, and tell him that
His evil is not good!..
Дослівно:
Каїн. То й що з того?
Люцифер. Душі, що посміли скористатися безсмертям –
Це душі тих, хто смів дивитися всесильному тиранові
В обличчя й сказати, що
Зло його не є добро!..
Переклад:
Каїн. Хто ж ми?
Люцифер. Ті, що хотять скористати з безсмертя;
Ті, що всесильному тиранові посміють
В лице одвічне глянуть і сказати,
Що зло не єсть добро!..
Перекладачка майже дослівно зобразила ці строки, але всеж – таки є відхилення. Питання „And what is that? ” («То й що з того?») вона переклала як «Хто ж ми?». Це питання відноситься до всього людства. На нашу думку, це те саме питання, яке ставив М.Ф. Достоєвський в свойому «Злочині та покарі»: „Тварь ли я дрожащая или право имею... ” [6, 360]. Чи маємо ми право на життя, на знання, на безсмертя? Навідь на щастя?
Леся Українка привносить в переклад світло своєї думки: ми – це народ, який «всесильному тиранові» посміє подивитись в очі. Мабуть, тиран – це не тільки всесильний Боже, володар всього світу, але й та людина, яка пригнічує інших (цар або поміщик, землевласник). Історія українського народу тісно пов’язана з проблемою позбавлення від пригнічення, саме це, напевно, хотіла донести до нас перекладачка. Тобто душі тих придбають безсмертя та будуть жити в раю, хто не побоявся боротися за власне життя, хто посмів сказати, що «зло не єсть добро».
Переклад з Байрона, дійсно, «зкрасти не можна», але в інтерпретації Лесі Українки його твори звучать більш зрозумілими для простої людини. Письменниця підіймає ті питання, які співзвучні їй самій, народові, тому і переклад її дихає людяністю та співпочуттям.
Переклад вірша Джорджа Байрона «When I dream that you love me...» («Коли сниться мені, що ти любиш мене...») датується орієнтовано 1897-1898 роками, коли письменниця перекладала «Каїна» Джорджа Байрона [9, т.2, 353]. У вірші „драматизм, що є прикметною ознакою творчості поетеси, набуває особливої витонченості” [7, 16]:
Оригінал:
When I dream that you love me, you'll surely forgive;
Extend not your anger to sleep;
For in visions alone your affection can live,—
I rise, and it leaves me to weep.
Дослівно:
Коли мені сниться, що ти мене любиш, неодмінно пробач;
Не поширюй свій гнів на мій сон;
Тільки в мріях одних може жити кохання, -
Я підіймаюсь, і мені залишається тільки ридати.
Переклад:
Коли сниться мені, що ти любиш мене,
Ти на сон мій не гнівайся, люба, -
Тільки в мріях я маю те щастя ясне,
Кожний ранок – оплакана згуба. [9, т.2, 283]
Як гостро постає усвідомлення неволі – «Кожний ранок – оплакана згуба»! „Мова – це діяльність людського духу” [3, 21], а в Лесіної душі дуже наболіло («Тільки в мріях я маю те щастя ясне...»).
Оригінал:
Then, Morpheus! Envelop my faculties fast,
Shed o'er me your languor benign...
(Потім, сон, забери мої біди скоріше,
Дай мені благодійної втоми...)
Переклад:
Любий сон! Забери собі силу мою,
А мені дай безсилля розкішне... [9, т.2, 283]
Як ми бачимо, переклад Лесі Українки співзвучний змісту байронівського вимислу. Питання, яке ставиться у вірші – це глибоко філософське питання життя й смерті, прагнення досягти щастя хоча б у уві сні-смерті. Не викликає сумніву, чому саме цей вірш Дж. Байрона було вирішено перекласти:
Оригінал:
When dreams of your presence my slumbers beguile,
To awake will be torture sufficient.
Переклад [9, т.2, 283]:
Після мрій чарівних прокидатись мені –
Се страшніше від всякої кари!
Дослівно:
Коли мрії про присутність твою обманюють мої сни,
Прокидатись – достатня тортура.
На наш погляд, не тільки питання кохання, але й своє становище в сьому світі хотіла висвітлити Леся Українка, тому й свій переклад вірша вона акцентує не на коханні, а на сні-смерті, як збавлення від болю.
На наш погляд, складність перекладу з іноземної мови міститься в полісемії перекладу. Переклади Лесі Українки в кримській період дотримані осмислення художнього твору іноземного письменника, але іноді ії поетичний образ декілька відрізняється саме своєрідністю її бачення твору.
„Близость к подлиннику состоит в передании не буквы, а духа созда¬ния,— підкреслював В. Г. Белинський.— Каждый язык имеет свои, одному ему принадлежащие средства, особен¬ности и свойства до такой степени, что для того, чтобы верно передать иной образ или фразу, в переводе их долж¬но совершенно изменить. Соответствующий образ, так же, как и соответствующая фраза, состоят не всегда в види¬мой соответственности слов: надо, чтобы внутренняя жизнь переводимого выражения соответствовала внутренней жизни оригинального” [2, 429]. Для української письменниці важливим в перекладі є не дотримання деталей, а відтворення духу оригіналу, а саме його художньої цінності.
Перекладацьке насліддя Лесі Українки кримського періоду невелике за обсягом, але, не зважаючи на це, художня цінність, що було перекладено, надзвичайно велика. За словами Миколи Сулятицького, „важливе значення у появі звернень однієї культурної традиції до особливостей іншої відіграє схожість у соціальному, національному, психологічному контексті, що спонукає до активних пошуків того чи того суспільно культурного формування подібних собі сюжетно-образних елементів у інших культурогенних утвореннях” [12, 4]. Суттєвим у цьому плані є твердження літературного критика М.Бахтіна, який відзначав, що „чужа культура тільки в очах іншої культури розкриває себе повніше і глибше... ” [1, 507-508].
Значною особливістю перекладів Лесі Українки є багатство, розмаїття та народність мови, національна спрямованість в свойому тлумаченні оригінального твору. Так, актуальна для англійців тематика «Макбета» Шекспіра подається як своєрідна історія українського народу, «Каїн» Байрона – як матеріал для роздуму про своє місце в цьому світі і на сторінках нашої історії, а у вірші «Коли сниться мені, що ти любиш мене...» переклад акцентується не на коханні, а на сні-смерті, як способу позбавитись від жахливого болю.
Таким чином, завдяки, впровадженню сукупності таких прийомів: по-перше, відображення авторської думки та дотримання стилю оригіналу; по-друге, особисте індивідуальне сприймання контекстуальної концепції твору; по-третє, висвітлення української національної ментальності через авто стереотипне пропущення іноземного твору, що є результатом продукції гетеростереотипу (етнічного стереотипу іншої національності).
Перекладацька діяльність Лесі Українки це ще один шлях знайомства української інтелігенції, українського народу з найкращим, що було зітворено людством в межі мистецтва, щоб краса світу і гармонії знайшла відгуки в серцях людей.

ЛІТЕРАТУРА

1) Бахтин М. Литературно-критические статьи. – М., 1986.
2) Белинский В.Г. Полн. собр. соч. Т.2. – М.: Изд-во АН СССР, 1953.
3) Белянин В.П. Психолингвистика. – М.: Изд-во «Флинта» Московского психолого-социального института, 2003.
4) Бичко З. Іншомовна фраземіка в епістолярії Лесі Українки. // Дивослово. – 1999. - № 2. – с. 64.
5) Богдан С. «Україна... А знаєте, таки є щось в сьому слові» (Етнічні стереотипи Лесі Українки за її листами). // Дивослово. – 2002. - № 10. – с. 19 – 23.
6) Достоевский Ф.М. Преступление и наказание. – М.: Правда, 1988.
7) Гуменюк В. Шлях до «одержимої»: творче становлення Лесі Українки – драматурга. Монографія. – Сімферополь: Таврія, 2002.
8) Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до гіпотези мовного релятивізму). – Львів: Літопис, 2002.
9) Леся Українка. Зібрання творів у 12-ти т. – К.: Наукова думка, 1975.
10) Леся Украинка и зарубежные литературы. / Под ред. Журавской И.Е. – М.: Наука, 1968.
11) Рысак А.А. Животворный источник духовного вдохновения (Поэзия Леси Украинки в русских переводах). – Львов: Вища школа. Изд-во при Львовском ун-те, 1981.
12) Сулятицький М. Особливості трансформації загальнокультурної традиції в драматичних поемах Лесі Українки. // Дивослово. – 2000. - № 11. – с. 4-6.
13) Українка Л. Кримські спогади: Вірші, поеми, проза, листи. – Сімферополь: Таврія, 1986.
14) Франко І. Твори в 20-ти т. Том 16. – К.: Держлітвидав, 1955.
15) http://engphil.astate.edu/gallery/byron.html/cain.txt.
16) http://www.itlibitum.ru/library/book/ENGLISH/AUTHOR/WILLIAM SHAKESPEARE/Macbeth.txt.zip.
17) http://www.photoaspects.com/chesil/byron/hours6.html.
18) Чуковский К.И. Десятая муза. – В кн.: Мастерство перевода. – М.: Советский писатель, 1970.