Ах, осінь в Ялті!..
Гожа днинка,
На кленах - листячко руде...
Здалося: Леся Українка
До моря вуличкою йде.

Вона ще молода й красива,
Жагучих сповнена надій
Ця волиняночка вродлива
У вишиваночці своїй.

Ішла, ішла та й притомилась,
На камінь сіла відпочить,
До кипариса прихилилась
На мить якусь, лише на мить.

А вітерець - їй гладить коси,
У очі сонце зазира...
Яка ж погожа в Ялті осінь,
Яка чарівниця-пора!

Ген, море міниться і грає,
Блакиттю весело сія.
О мій південний диво-краю,
Прекрасна стороно моя!

Я так люблю тебе віднині,
Країно світла - ясний Крим!
Твоя краса й краса Волині
Злилися в серденьку моїм.

У голубім серпанку гори
Такі зелені і круті!
А Леся дивиться на море
Й шепоче вірші золоті.

Про квітку ту, що зацвітає
Серед бескеття й пустоти
І камінь ломить, пробиває,
І помира, щоб знов цвісти.

О, ломикаменю мій милий,
О, квітко мужня, як боєць,
Звідкіль собі черпаєш сили,
Скажи мені. Ти - мій взірець.

І слово в'яжеться до слова,
І на папері ожива
Високих дум першооснова -
Ясні Поезії дива.

І за сторінкою - сторінка
У вірш, в поему вироста...
Працює Леся Українка -
Поетка мужня і проста.

А в небі - чиста-чиста просинь,
День в сяйві клена догора...
Яка чарівна в Ялті осінь -
Натхненна Лесина пора!

28 вересня 2003 р.